— Не хвилюйся, — мовила коханка. — Торт безпечний, можеш не боятися. Ми ж не вороги, а скоріше посестри по нещастю. Я ж не якась там отруювачка, навіщо мені тебе труїти?

Сиджу я собі вдома, нікого не чіпаю. Аж тут дзвінок у двері. Відкриваю, а там стоїть жіночка. Звичайна така жіночка, нічим не краща за мене, майже мого віку. І каже мені:

— Добрий день, можна з вами поговорити про Володимира? Так вийшло, що я коханка вашого чоловіка.

Ось так почався мій вечір. Але знаєте, якщо людина зі мною ввічлива, то і я буду ввічлива до останнього, поки хтось із нас не зірветься.

— Заходьте, якщо вже так, — кажу. — Обговоримо нашого Володимира.

— Дуже приємно, що ви мене відразу не атакуєте, — каже гостя. — Я погано переношу удари. Мені казали, що ви культурна та ввічлива пані!

— Я теж про вас чула, — говорю. — Зараз згадаю... Вам тридцять сім років, одинока мати, освіта середня...

— Вже вища! — скромно каже гостя. — Заочне відділення закінчила.

— Якщо не помиляюся... ви Олександра Вікторівна? — кажу. — Я чайник ставлю.

— Так, — каже коханка чоловіка. — А ви – Олександра Юріївна? Ми з вами тезки.

— От і я думаю, — говорю. — Навіщо Володимиру дружина і коханка з однаковими іменами? Це що, чоловіча логіка чи вірність традиції?

— Думаю, все набагато простіше, — каже Олександра-2. — Щоб нікого з нас у ліжку чужим ім'ям випадково не назвати. Володимир у нас розумний.

— Розумний! — кажу я. — І фантазія в нього — дай Боже кожному, особливо якщо врахувати, що нашу дочку теж Олександра звуть.

— Мого сина теж Олександром звати, — каже коханка. — До речі, від вашого Володимира.

— Я в курсі, — говорю. — Чутки швидко поширюються. Молодець Володимир, взагалі не заморочується з іменами. Гаразд, сідайте чай пити. Бачу, ви торт принесли?

— Так, — каже коханка. — Не бійтеся, торт не отруєний. Ми ж не суперниці, а сестри по нещастю. Я ж інтелігентна жінка, навіщо мені вас труїти?

— У "Сільпо" брали? — питаю я.

— Так!

— Торти з "Сільпо" і труїти не треба. Вони вже... Скільки вам цукру?

Сіли, п'ємо чай із коханкою Володимира. Я говорю:

— Ну, розповідайте, тезко, що вас привело до мене?

— То що? — каже коханка Олександра-2. — Я людина практична, але не скандальна. Треба з Володимиром щось робити. Чим ви його вчора зайняли?

— Вчора ми з ним меблі в дитячій переставляли, — говорю. — Хіба не можна?

— Не бережете ви чоловіка! — докоряє Олександра-2. — Він мені сьогодні після роботи обіцяв зайти і кухонний гарнітур повісити. І що? Зайшов, втомився і лежить. Фіналгоном йому поперек натерла, а працівник із нього нікудишній.

— Співчуваю, — говорю я. — За скільки гарнітур брали?

— Одинадцять, — каже Олександра-2. — І колір гарний, під кахель якраз. То що з Володимиром вирішимо?

— Ну, нехай ночує у вас, — говорю. — Навіщо він мені сьогодні без спини потрібен?

— Я не про сьогодні, — каже Олександра. — Далі треба дивитися. У мене дитина батька майже не бачить. До того ж городи скоро, та ще й кухню ремонтувати планували.

— Закінчуйте думку, — говорю, — Раз почали.

— Загалом, у мене є ділова пропозиція, — каже Олександра-2. — Давайте Володимира вже якось розподіляти між собою?

— Ага? — кажу я. — Типу акціонерного товариства на паях? Заснуємо ТОВ «Чоловік Володимир»?

— Та хоч би й так! — каже Олександра-2. — Знаєте, якось несправедливо, що п'ять з половиною днів на тиждень він у вас, а в мене — лише півтора! Приділіть мені ще пару днів, будьте ласкаві! У мене грядок три сотки, я знову все літо сама копатися? Володимир же не встигне прийти, як відразу салат просить!

— З морською капустою йому робите? — питаю. — А сирний із часником?

— Чого не вмію, того не вмію, — каже Олександра-2. — Володимир вже натякав, що ваші салати цікавіші. Чи не поділитеся рецептами?

— Зате ви його фаршированою куркою годуєте, — говорю. — Він чоловікам у дворі хвалився. Давайте обміняємося рецептами?

Обмінялися рецептами салатів та курки, розлили по другій чашці.

— На цілого Володимира я не претендую, — каже Олександра-2. — Але ж трохи треба. Хочеться іноді, щоб якесь порося залишило шкарпетки на подушці і покурив у мене на балконі — відразу є привід покричати і розвіятися. Як у нас Володимир розподілений?

— Як охоронці на ринку? — кажу. — Зміни "два через два"?

— Наприклад, у середу та суботу він мені не потрібен, — каже коханка. — Але ж на четвер-п'ятницю я б з радістю взяла. Ми там на зустріч однокласників збираємося, якщо прийду без пари — знову старою дівою задражнять, набридло...

— Згодна, — говорю. — До суботи вам його поступлюся. Тільки на зустрічі жирного багато за столом не давайте і щоб закушував добре. А як бути із зарплатою Володимира?

— Грошей мені від нього не треба, я себе та дитину сама забезпечу! — каже Олександра-2. — Ну, якщо нашому Олександру кросівки купить або куди зводить у канікули — нехай. Мій син не чужий вам.

Накидали з коханкою графік чергування Володимира по сім'ях. Прописали, що при передачі чоловіка з рук в руки він має бути поголений, нагодований, випрасуваний і акуратний, без видимих ​​дефектів і в шкарпетках.

Ах, ну так! Включили пункт, що ТОВ «Чоловік Володимир» має бути не піднятий скандалами і морально готовий до продовження тристоронніх сімейних відносин. Ситий, задоволений, а також фізично задоволений (по можливості).

— Щодо фізичного... соромлюся спитати, — каже Олександра-2. — Якщо в мене того... жіноче нездужання станеться? Чи у вас?

— Довідок давати не треба, повірю на слово, — говорю я. — Головне — повідомите мене, підстрахую, якщо що.

Хоча, наскільки я знаю чоловіка, коли він ситий і тримає в руці пульт, то для жінок небезпеки не становить.

— Так вже й є, — сказала Олександра-2 з легким сумом в голосі. — Перший рік наше спільне підприємство "Чоловік Володимир" працювало, як годинник, навіть план перевиконувало.

На другий рік вже з'явилася деяка лінь і відставання від графіка, а тепер... мало того, що тижнями затримує, то ще й віддає лише 30-40% від належного.

Травень на дворі, а він мені ще за квітень повну суму не виплатив! Але копати город або сходити зі мною на зустріч однокласників Володимир цілком згоден.

Ми доїли торт і підписали договір. Розділили копії та потиснули одна одній руки.

— Дякую! — з почуттям сказала моя колишня таємна напарниця. — Дякую, що з порога не накричали і не обпекли праскою.

Ви мудра та цивілізована пані, Олександро Юріївно! Піду Володимира порадую. Він втомився брехати нам обом.

Закривши за гостею двері, я поклала договір у папку. Там у мене є ще один проект договору.

Мій давній друг Борис Сергійович, закоханий у мене зі школи, наполегливо проситься виконувати подружні обов'язки Володимира за його відсутності. Цей договір поки що не підписано. Я маю право подумати.

фото ілюстроване