Люди, зупинітьcя і не вимітaйтe з мaгaзинiв вcю сiль, щoйнo повідoмили, що з дня на день в Україні на Львівщині сoлeвaрня збільшить oбсяги виробництва – вистaчить всім Перейти до основного вмісту

Люди, зупинітьcя і не вимітaйтe з мaгaзинiв вcю сiль, щoйнo повідoмили, що з дня на день в Україні на Львівщині сoлeвaрня збільшить oбсяги виробництва – вистaчить всім



Вже невдовзі солі вистачить всім. Не варто вимітати полиці магазинів та супермаркетів в надії зробити місячні чи навіть річні запаси. Влада звернулася до українців з хорошою звісткою

Вже ні для кого не секрет , що із зупинкою виробництва найбільшого в Європі заводу з виробництва солі “Артемсіль” в Україні виник ажіотаж і дефіцит цього товару.

Але вже сьоодні стало відомо, що дрогобицька солеварня, яка залишилась фактично єдиним в Україні виробником солі, працює на повну потужність. Найближчим часом завод планує збільшити виробництво на 20 тонн, проте це не зможе задовільнити попит навіть Львівської області.

Заступник директора Дрогобицької солеварні Ігор Нащочич розповів, що минулого тижня на заводі поставили додаткову панву (ванну для виварювання солі), її зараз випробовують, це має збільшити обсяги виробництва солі. Якщо раніше підприємство місячно виробляло 31-32 тонни, то тепер очікує отримувати до 53-55 тонн.

Це максимально, що наразі може випускати солеварня, хоча запит на її продукцію є значно більший. Для збільшення кількості виробництва солі завод потрібно модернізувати на всіх етапах. Оскільки солеварня є державним підприємством, тому фінансувати її модернізацію має держава.

“В нас нема таких потужностей. Можемо взяти 50 кубів соленої ропи на день, не більше. Щоб збільшити виробництво, треба проводити газ, ставити великі ванни 10х12 м, сушильний барабан, транспортери. Це дуже великі кошти”, – каже в.о. директора солеварні.

Спосіб виробництва солі у Дрогобичі відрізняється від традиційного видобутку, як це було у Соледарі. Тут з надр викачують соляну ропу, далі її виварюють на дровах у спеціальних ваннах – панвах. Цей виробничий процес складніший і дорожчий. Тому і вартість дрогобицької солі майже вдвічі перевищувала ціну товару “Артемсолі”.

Проте від початку війни попит на продукцію Дрогобицької солеварні значно перевищує промислові потужності заводу. Зараз її закупляють великі торгівельні мережі Львівщини – “Арсен”, “Рукавичка” і “Сільпо”. Заступник директора зазначає: все, що зробили – одразу на наступний день віддали. Весь товар розподілений наперед.

Софія Канцедал, яка допомагала заводу з промоцією, наголошує на тому, що раніше Дрогобицька солеварня позиціонувала себе як виробник крафтового товару. До війни її купували ресторани з Києва, Харкова, Львова.

“Замовляли ресторани, які розумілися на тому, якою має бути сіль. Казали, що вона ідентична, а може й краща, ніж імпортна мальдон, що втричі дорожча”, – каже Софія Канцедал.

Директор солеварні Олег Петренко, коли очолив підприємство, паралельно з виробництвом анонсував розвиток туристичного напрямку і торік вдалося реалізувати кілька грантів для туристичного ознакування і мощення території для екскурсій. Крім економічної вигоди, підприємство має ще й історичну цінність. Адже це найстаріше підприємство Європи, яке працює без зупинок виробництва від XIV століття за давньою технологією – виварюванням з природної ропи.


Коментарі

Вам також може сподобатися

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко. Він весь час заглядав в телефон. Усміхався, писав, а іноді далеко відходив від неї, щоб поговорити. Він засиджувався в телефоні до ночі і потім лягав спати. На ранок Ірина з ним намагалася говорити, але він посилався на відпустку, що він відпочиває. Іра на п’яту добу помітила смс на телефоні чоловіка. Андрій вже спав. Телефон був заблокований, але поки екран не вимкнувся вона прочитала: “На добраніч, коханий.” Писав якийсь Василь. Екран вимкнувся, але за кілька секунд знову засвітився. Ірина почала дивитися на телефон. «Чому не бажаєш своїй коханій доброї ночі? Я сумую.» «Милий. Відповідай. Я чекаю на тебе.» «Коли ти вже приїдеш?» «Я теж хочу відпочивати з тобою.” «І коли він мені все скаже», – подумала Ірина. – «Зачекаю. Просто треба морально підготуватись» І ось вони вдома. План як «віддячити» чоловіку вже готовий. Та й у плані лише один пункт. Андрій пр...

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Колись ти зрозумієш..!?

Коли мама з татом одружилися, батько вмовив маму переписати її успадковану шикарну трикімнатну на свекруху, щоб була можливість взяти кредит на його ім’я під заставу житла. Мама написала дарчу, справа батька пішла в гору, вона якось не замислювалася про те, щоб вимагати квартиру назад. Десять років тому, коли мені було 18, тато зібрав сімейну раду. Сказав, що любить іншу, у нього від неї маленький син і він хоче розлучення. Мені сказав: “Колись ти зрозумієш”. Мама прийняла новину гідно, тільки попросила повернути її квартиру, щоб нам не довелося жити в орендованій. На що мій тато здивовано округлив очі та відповів, що квартира була подарована його мамі, а вона своєю чергою передарувала трикімнатну йому. Тож за законом квартира його. Спільно нажитого майна не було, все оформлялося на бабусю. Ми просили хоча б під розписку дати грошей на перший внесок в іпотеку, він послав нас і сказав, що його синові та спадкоємцю гроші потрібніші. Він забрав усе — мамину машину, коштовності, які ...