Історії Серця

– Так хто я, кажеш, Любаші? Батько? Антон кивнув, заусміхався. А мужик випив, блиснув очима, та як гаркне: – А я їй чоловік законний, між іншим! І З веселою Любою Антон познайомився, коли їхав на своїй «газелі» по вечірньому шосе. Повертався додому, а тут вона стоїть, голосує. Ну, зупинився, підвіз. Познайомилися, розговорилися. А потім зустрічатися стали. Так і почалась у них любов. Люба – дівчина красуня була, все при ній, молоденька, років двадцяти на вигляд, хоча потім з’ясувалося, що всі двадцять вісім. А Антон постарше трохи був, тридцять йому виповнилося. Дівчата у нього були завжди, та одружуватися поки не поспішав, хотів не просто так, а що б в душу запала, щоб любов неземна була. Та тільки от не чіпляла його за душу поки жодна красуня. А Люба … Дівчина здивувала бувалого хлопця. Здавалося, нічого їй не треба, тільки любов. Про шлюб вона не говорила, ніяких натяків не робила, ніколи не сумувала, завжди посміхалася, не грузила його проблемами і не задавала зайвих ...

– Ой, Віталіку, ну вона й левиця в тебе! Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Все-таки не дарма я в театральному навчаюсь, талант, можна сказати! – Алло, Наталко, привіт! Врятуєш колишнього чоловіка? – Привіт Віталіку! Ти про що? Як я тебе повинна врятувати? Гроші потрібні, чи що? – Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього на один вечір. – Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталю? – Та почав зустрічатися з однією дівчиною, думав просто розважимось і все. А вона закохалася в мене, кроку ступити не дає. Хоче, щоб я одружився з нею. – А навіщо мені це треба? Ми з тобою пів року в розлученні, думав, тепер я вільний, можна в усі тяжкі пуститися, а вона не дає… – Ох, ловелас ти, Левицький! Начебто не помічала раніше такого за тобою… Невже наш шлюб був таким обтяжливим? – Наталко, взагалі розлучитися – була твоя ідея. Ти сказала, що ми різні, що кохання минуло, і не треба один одного мучити. А ще ти не хочеш діте...

Сергій повернувся з заробітків. На вокзалі його зустріла мама. – Ти до Марії ходила? – спитав він. – Вона вдома? – Ходила. Вдома, – усміхнулася Наталя. – Чекає на тебе. – Так? – посміхнувся син, заходячи в автобус. – Зараз переодягнуся і пропозицію піду робити. За годину вони вже були біля свого будинку. Наталя дістала ключі, але раптом зупинилася. – Сергію, ти зараз дещо побачиш, але не хвилюйся, я все поясню, – раптом сказала жінка. – Ти про що мамо? – не зрозумів Сергій. – Все побачиш, – повторила Наталя і відкрила двері. Сергій зайшов в будинок і застиг від несподіванки Їду я, мамо. Не можу тут більше. Набридло без роботи сидіти. Роботи у селі давно нормальної немає. Поговорити нема з ким – всі поїхали звідси. Подамся до міста. Може, там життя налагоджу, хто його знає, – так казав син Сергій матері. -Сергійку, синочку, а як же я? Що ж ти мене на старості літ залишаєш? А твоя дівчина, Марія? Марійка як? У вас же таке кохання було? Закінчилася? – тихо говорила Наталія Петрівна. -Ну т...

– Тітко Галю, забери мене до себе, – десятирічний Тимофій щосили стримував сльози. – Звичайно, – охоче кивнула вона, – все буде добре, – і притиснула до себе хлопця, що все-таки заплакав. Вона зробить усе, щоб забрати його із притулку. Господи, допоможи… Її старший брат одружився, коли їй було шістнадцять років. Спочатку Слава з Настею жили цілком добре. Облаштувались у половині будинку, що залишилася після бабусі брата та сестри, обидва працювали, через два роки з’явилася у них Ганнуся, а ще через пару років – Тимофій. І ось після появи сина щось у родині сталося. Слава почав заглядати в чарку – чого за ним раніше не було, – приходив до сестри та батька, скаржився на дружину, навіть залишався ночувати. – А я казав йому, щоб не одружувався з цією Настею, – бурчав батько, Іван Федорович. – А тепер ось куди йому подітися від двох дітей? – У чужу сім’ю лізти – згубна справа. Самі розберуться, – відмахувалась розважлива Галя. Сама вона у свої двадцять два роки заміж і не зб...

– Сину, я не хочу, щоб ти розлучився через мене! Відправ мене в будинок для літніх людей! – Пів року тому я забрав до себе маму. Вона в мене вже зовсім старенька. 83 роки. І відколи помер тато їй важко одній жити в селі. Мої ж діти вже дорослі і живуть окремо. Ми з дружиною залишились самі в двокімнатній квартирі. Тож я подумав, що це не проблема. Спочатку моя дружина нічого не казала, та вже за тиждень присутність мами почала її дратувати.  – Послухай, нехай вона їсть окремо, після нас.  – Чому?  – Ну, так зручніше буде. В мене апетит зникає, коли бачу, як вона без зубів жує. Це огидно.  – Перестань, всі ж ми будемо старими.  – То інше.  Також дружину дратувало, що мама має проблеми з кишківником і часом дуже головно хропе.  Вона забороняла неньці приходити на кухню і врешті просто виходити з кімнати. А якось мені заявила:  – Слухай, я не думала, що вона тут так довго житиме. Я вже не можу.   – Але що ти пропонуєш?  – Відправляй її...

Одного разу в притулок приїхала молода висока жінка. Саша шукала собі собаку після втрати улюбленого білявого пітбуля Бакса – серйозного надійного друга і непідкупного охоронця її будинку. Чоловік високого зросту здавав у заміський готель для собак, розташований на території приватного спеціалізованого притулку, білосніжного пітбуля на прізвисько Лорд. За словами господаря, він з родиною повинен полетіти відпочивати на Кіпр, де планує провести два місяці. Господар був небагатослівний. Людина була тут, і в той же час немов була відсутня, думаючи про щось своє. Перевірили документи, собаку оглянув ветеринар. Склали договір. Господиня притулку і готелю Ірина Геннадіївна дивилася на пса. Той був доглянутий, м’язистий, в добротному дорогому нашийнику і наморднику. Всім своїм виглядом молодий шикарний пес нагадував скоріше не лорда, а білий потужний автомобіль господаря – міцна об’ємна шия, короткі сильні лапи. А ще він був схожий на білу пухнасту хмару. Все, здавалося б, як завжди – господа...

Після двадцяти років розлуки я повернувся до будинку моєї сестри — того самого, який я колись їй подарував. І те, що я побачив біля входу, змусило моє серце завмерти. «Ви впевнені, що хочете вийти звідси?» — обережно запитав таксист, гальмуючи перед високою брамою. «Будинок виглядає дуже дорогим. Ви впевнені, що вас тут чекають?» Я кивнула. На мені було просте сіре пальто та зношені туфлі; у руках я тримала невелику сумку. За двадцять років життя за кордоном я навчилася цінувати кожну можливість побути з родиною, але в той момент відчуття дому здавалося особливо крихким. Будинок стояв на відстані від саду — великий, доглянутий, з широкою верандою. Стежка, якою я йшов, була чистою та дуже доглянутою. Вхідні двері були відчинені. Я чув музику та розмови — очевидно, там відбувалося якесь свято. Я мовчки увійшла. Просторий хол був сповнений людей у ​​дорогих костюмах та елегантних сукнях, з окулярами в руках. Ніхто мене не помітив. Я стояла, притулившись до стіни, майже непомітна. Я побачи...

Я доросла, досвідчена жінка мені 53 роки. Я прожила в шлюбі 26 років, але зрештою розлучилася, тому що зрозуміла, що заслуговую на краще. Я дочекалася, поки син поїде вчитися, і одразу пішла від чоловіка. — Що ти вигадуєш? Кому ти така потрібна? – сказав мені тоді чоловік. — Ну, побачимо. До цього я здавала в оренду невелику квартиру, що залишилася від матері. Раніше ми з чоловіком думали, що віддамо її синові, але зрештою я сама в ній оселилася. Син молодий, ще заробить собі на житло. Чоловік умовляв мене повернутись, але я твердо вирішила, що не повернуся. Минув рік, і я почала звертати увагу на інших чоловіків. Подруги вважали, що я збожеволіла, але мені просто хотілося відчути себе жінкою — гарною та бажаною. Минуло кілька років, і я познайомилась з Віктором. Він жив у сусідньому будинку, і іноді ми разом гуляли у парку неподалік. Потім він нарешті зважився запросити мене на побачення. Я сама наполягла, щоб зустріч пройшла в мене вдома. Хотіла вразити його своїми кулінарними талант...

– Так хто я, кажеш, Любаші? Батько? Антон кивнув, заусміхався. А мужик випив, блиснув очима, та як гаркне: – А я їй чоловік законний, між іншим! І З веселою Любою Антон познайомився, коли їхав на своїй «газелі» по вечірньому шосе. Повертався додому, а тут вона стоїть, голосує. Ну, зупинився, підвіз. Познайомилися, розговорилися. А потім зустрічатися стали. Так і почалась у них любов. Люба – дівчина красуня була, все при ній, молоденька, років двадцяти на вигляд, хоча потім з’ясувалося, що всі двадцять вісім. А Антон постарше трохи був, тридцять йому виповнилося. Дівчата у нього були завжди, та одружуватися поки не поспішав, хотів не просто так, а що б в душу запала, щоб любов неземна була. Та тільки от не чіпляла його за душу поки жодна красуня. А Люба … Дівчина здивувала бувалого хлопця. Здавалося, нічого їй не треба, тільки любов. Про шлюб вона не говорила, ніяких натяків не робила, ніколи не сумувала, завжди посміхалася, не грузила його проблемами і не задавала зайвих п...

Олег одружився з Надією на зло своїй коханій. Хотів їй довести, що не страждає від того, що його покинула. Вони з Марією зустрічалися майже два роки. Олег любив її так, що зносило голову: був готовий носити на руках і згортати гори заради Машки. Вважав, що справа йде до весілля. Правда, йому не дуже подобалося, коли вона відмовлялася: – Навіщо нам зараз одружуватися? Я ще інститут не закінчила, у тебе на фірмі справи йдуть не стабільно, з перемінним успіхом. – Ні тачки пристойної, ні свого житла. Олька, звичайно, моя найкраща подруга, але зустрічатися з нею щоранку на кухні, я не хочу. От якби ти хату не продав, жили б там. Це трохи ображало Олега. Але здоровий глузд в словах Марії був: вони з сестрою жили у квартирі, що залишилася від батьків, і в справах сімейного бізнесу він тільки-но почав розбиратися. Хто ж знав, що доведеться брати управління у свої руки, не закінчивши університет? Олег і так розривався, намагаючись витягнути компанію та отримати диплом. Будинок прода...

Місяць тому Сергій дав їй ключі від своєї квартири, сказав, нехай будуть … Квартира нова, як зрозуміла Світлана, живе він основну частину часу у батьків. Сьогодні Світлана вирішила зробити коханому сюрприз, прийти раніше і приготувати смачну вечерю. Сергій приходить з роботи, а там вона, Світланка, у затишному халаті та домашніх капцях і шалений запах на всю квартиру… Наспівуючи Світлана піднялася на п’ятий поверх, вставила ключ, відчинила нечутно двері, зробила крок у передпокій і завмерла. Вона почула голоси… – Ну заспокойся, заспокойся маленька, адже в тебе є я… ну, що ти, ніхто нам не потрібен, ми з тобою вдвох…ну…заспокойся, я тебе люблю більше життя, ти ж знаєш про це і ніколи-ніколи тебе не кину… Світлана ніколи не чула такого ласкавого голосу від Сергія, таких інтонацій. -Ти ж моя ляля. Це добило Світлану, вона зазирнула для чогось у велику кімнату, там у кріслі сидів Сергій і гойдав на руках, як маленьку, заплакану дівчину, яка затишно влаштувалася в нього на кол...