Перейти до основного вмісту

Василь і подумати не міг, що Олег обманює Людмилу, адже біля торгового центру він бачив саме його! Помилки бути не могло


Василь і подумати не міг, що Олег обманює Людмилу, адже біля торгового центру він бачив саме його! Помилки бути не могло

Людмила чистила картоплю, як раптом подзвонили в двері. На порозі стояв друг її чоловіка Василь.

-Люда, привіт! А Олег вдома? Поклич його будь ласка! – сказав він з порога.

-Привіт Васильку, а його немає… Він ще вчора поїхав у відрядження.

-Дивно, а я сьогодні його бачив біля торгового центру. Він був із якоюсь молодою дівчиною, – здивувався Василь. – Я ще хотів підійти до нього, але вони сіли в таксі і поїхали.

Людмила аж присіла на стільчик. Вона не вірила своїм вухам.

-Васильку, може ти помилився, і побачив просто схожого на Олега чоловіка? – схвильовано запитала вона.

Василь побачив, що Людмила захвилювалася, тому сказав:

-Та швидше за все я переплутав. Вибач.

Василь і подумати не міг, що Олег обманює Людмилу, адже біля торгового центру він бачив саме його! Помилки бути не могло.

Людмила задумалася.

-А якщо Василь не помилився і справді бачив Олега, – думала вона. – А хто ж тоді та молоденька дівчина з ним? Невже він на старості років завів собі коханку, – розмірковувала жінка.

Вона вирішила зателефонувати до чоловіка, але він не відповідав.

Потім Олег надіслав повідомлення, що він зараз зайнятий і передзвонить їй, як тільки звільниться.

-Привіт Людо, – і дійсно передзвонив чоловік. – Ти дзвонила до мене?

-Так дзвонила. Ти розкажи мені, що ти сьогодні робив біля торгового центру? І що за дівчина з тобою була?

-Біля якого торгового центру? Яка дівчина? Ти ж знаєш, що я у відрядженні! – обурився чоловік.

-Олеже, досить мені брехати, я сама тебе бачила! – спеціально сказала Людмила, щоб перевірити реакцію чоловіка.

Олег занервував і сказав:

-Слухай Людо, нам з тобою треба серйозно поговорити. Ти зараз вдома?

-Так, – відповіла жінка.

-Я за годину буду.

Олег приїхав додому і одразу почав розмову:

-Людо, я давно хотів тобі сказати, тільки не знав, як. Але коли ти сьогодні побачила нас з Ірою, то скажу прямо – я від тебе йду! Нічого не можу з цим зробити, але я покохав іншу і в нас скоро буде дитина! Пробач.

По щоках Людмили потекли сльози.

-Збирай свої речі і геть з мого дому! – нарешті сказала вона. – Я не хочу більше тебе бачити. Добре, що наш син живе окремо і не бачить цього.

Олег зібрав свої речі і поїхав до своєї коханки Ірини.

Людмила сиділа на кухні з келихом ігристого і плакала.

Вона не могла уявити, що на старості років Олег залишить її, і вона зостанеться сама.

-Син уже дорослий, живе окремо, має свою сім’ю. Кому тепер я потрібна? – думала жінка.

Наступного дня вона пішла в магазин, а по дорозі зустріла Василя:

-Привіт Людо, а ти чого така заплакана? Щось трапилося?

-Привіт Васильку. Так, трапилося, ти мав рацію. Біля торгового центру ти бачив Олега з коханкою, він учора від мене пішов до неї. Сказав, що у них дитина буде, – відповіла Людмила і заплакала.

Василь обняв її і сказав:

-Я розумію, як тобі зараз, самому довелося пройти через таке десять років тому, коли дружина від мене пішла. Треба взяти себе в руки і пережити це. Якщо потрібна буде допомога, звертайся, завжди радий допомогти.

Людмила трохи заспокоїлася і сказала:

-Добре, дякую тобі Васильку за підтримку.

-Та немає за що.

Людмила зайшла до крамниці, а Василь вирушив додому.

Наступного дня Василь прийшов до неї дізнатися, чи може допомога, якась потрібна по дому?

А вчора ввечері в неї якраз мийка засмітилася, але було вже пізно і вона вирішила не турбувала Василя, а сьогодні сама хотіла піти до нього, але він її випередив.

Василь поремонтував мийку і Людмила запропонувала йому пообідати з нею.

Василь не відмовився. Вони сіли за стіл.

За обідом вони розмовляли про своє минуле, Василь і Людмила були однокурсниками, вони навчалися разом у технікумі.

Василь раніше залицявся до неї, але Люда обрала Олега…

Так вийшло, що після весілля вони стали сусідами, коли Олег з Людмилою купили цю квартиру.

Василь уже проживав у сусідньому будинку і був здивований, що вони з Людмилою тепер будуть сусідами.

Після обіду вони подякували один одному, і Василь пішов до себе.

З того часу вони стали більше спілкуватися. Через три місяці Людмила офіційно розлучилася з Олегом.

Вона вирішила запросити Василя і відзначити їх із Олегом розлучення.

З того часу вона зійшлася з Василем і вони стали жити разом.

Через пів року приїхав Олег, вибачався перед Людмилою і хотів повернутися, але вона виставила його і сказала, що ніколи до нього більше не повернеться.

Тепер вона має іншого чоловіка, з яким вона щаслива.

Олег був здивований, що Людмила тепер була з Василем, але зробити нічого не міг.

Виявилося, що його коханка Ірина обманювала, і дитина ця не від нього, а від колишнього Ірини.

Колишній залишив її, коли дізнався, що вона вагітна, але через дев’ять місяців зрозумів свою помилку і об’явився.

Ірина вибачила колишнього, а Олега виставила.

Тепер він жалкував, що пішов від Людмили, але повернути її він вже ніколи не зможе…

"

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– Мені соромно брати тебе на бенкет! – Сказав чоловік. За годину вся еліта дивилася тільки на його «сіру мишу»

– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока в руках. Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось соромно. – Я одягну чорну сукню. – Ту, що ти сам мені купував. – Справа не в сукні, – він глянув нарешті. – Справа в тобі. Ти себе запустила. Волосся, обличчя… вся ти якась ніяка. Там буде Вадим із дружиною. Вона стиліст. А ти… сама розумієш. – Значить, не поїду. – От і розумниця. Скажу, що температура. Ніхто й слова не скаже. Він пішов у душ, а Надія залишилася стояти посеред кухні. У сусідній кімнаті спали діти. Кирилу десять років, Світлані – вісім. Іпотека, рахунки, батьківські збори. Вона розчинилася в цьому будинку, а чоловік почав соромитись її. – Він що, зовсім охрінів? – Олена, подруга-перукар, дивилася на Надію так, ніби та повідомила про кінець світу. – Соромно брати дружину на бенкет? Та хто він взагалі такий? – Завідувач складу. Отримав підвищ...