– Слухай, Марино. Якщо це твоя ідея й твої родичі, давай ти й оплатиш новорічний стіл. В мене ще аліменти, ремонт машини. Навантаження велике

– Слухай, Марино. Якщо це твоя ідея й твої родичі, давай ти й оплатиш новорічний стіл. В мене ще аліменти, ремонт машини. Навантаження велике

Марина сиділа на кухні з блокнотом та ручкою, складаючи список продуктів. До Нового року залишався тиждень, і вона хотіла все спланувати заздалегідь. Салати, гаряче, десерти. Діти просили, щоб на столі було гарно та смачно, як торік.

Сергій увійшов, наливаючи собі кави.

– Що пишеш?

– Список продуктів на свято. Хочу покликати маму, сестру з Льошкою. Щоб дітям веселіше було.

Він сів навпроти, потягуючи з кухля.

– А скільки це обійдеться?

Марина знизала плечима.

– Ну, не знаю. Тисяч вісім, мабуть. Якщо без делікатесів.

Сергій задумався, покрутив кухоль у руках.

– Слухай, Марино. Якщо це твоя ідея й твої родичі, давай ти й оплатиш стіл. В мене ще аліменти, ремонт машини. Навантаження велике.

Жінка підвела голову і здивовано глянула на нього.

– Тобто, як це я оплачую? Ми ж разом зустрічаємо Новий рік.

– Ну так, але гості твої. За нашою системою кожен платить сам за себе та за своїх. Я, звичайно, куплю щось до столу, але основне – це твоя стаття витрат, коли гості твої.

Марина поволі поклала ручку на стіл. Три роки тому, коли вони з’їхалися із Сергієм, домовилися про окремий бюджет.

Тоді це здавалося чесним: він платить аліменти колишній дружині, вона утримує двох своїх дітей. Іпотеку ділять навпіл. Комуналку навпіл. Продукти навпіл. Все чітко, все чесно. Тільки ось свято з гостями до цієї схеми не вписувалося.

– Сергію, а якби приїхала твоя мама, ти б з неї грошей за вечерю вимагав?

Він скривився.

– Моя мама не приїде. Вона в брата буде.

– А якби приїхала?

– Ну, тоді я б, напевно, сплатив. Вона ж моя мати.

– А моя мама що, чужа тобі?

Він зітхнув.

– Марино, не пересмикуй. У нас є домовленість. Ми не ліземо один одному в гаманець, пам’ятаєш? Ти ж сама хотіла незалежності.

Вона встала, забравши блокнот.

– Я хотіла незалежності, а не того, щоб вираховувати, скільки мені обійдеться запрошення рідної матері на Новий рік!

Сергій допив каву та поставив кухоль у раковину.

– Не драматизуй. Я ж сказав, що теж куплю щось до столу. Просто не хочу весь цей бенкет на себе брати.

Марина пішла до кімнати й зачинила двері. Сіла на ліжко і дивилася в блокнот. Вісім тисяч. З яких грошей?

Зарплата пішла на іпотеку, шкільні витрати, одяг та подарунки дітям. Залишилося небагато на продукти до кінця місяця. А тут ще свято.

Вона згадала, як у минулому шлюбі вони з колишнім чоловіком також ділили витрати. Тільки там все було простіше: грошей не вистачало взагалі ні на що, тому ділити було особливо нічого.

Сергій же заробляв пристойно, але кожна гривня була у нього розписана. Аліменти. Страхування. Кредит на машину. І в цій бухгалтерії її діти, мама, сестра та племінник були незапланованою статтею витрат.

Увечері вона зателефонувала до Ганни, сестри.

– Ань, які у тебе плани на Новий рік?

Ганна, одинока мати з вічно порожнім гаманцем, зітхнула.

-Та ніяких. Льошка просить ялинку, я думаю, може штучну маленьку купити. На стіл вже особливо не розгуляєшся. Оренда квартири «з’їдає» усі гроші.

Марина зітхнула, але сказала:

– Слухай, приїжджай до нас. Мама також буде. Відзначимо свято разом.

– Серйозно? А Сергій не буде проти?

– Ні, він не проти.

Аня зраділа та погодилася. Марина поклала слухавку і подумала: Сергій не проти, бо не платитиме.

Двадцять восьмого грудня Марина відкрила рахунок із накопиченнями на літній табір для дітей. Там лежало десять тисяч. Вона взяла половину, почуваючись практично злодійкою. Діти так хотіли в табір. Але свято теж важливе.

У магазині вона стояла біля прилавка і мовчки рахувала. Картопля, морква, буряк, майонез, яйця, оселедець, ковбаса, цукерки, сувеніри дітям.

Жодної червоної ікри. Жодних ананасів. Олів’є та оселедець під шубою. Як у дев’яності. Вона посміхнулася: от і дожили.

На касі пробили майже п’ять тисяч. Марина розплатилася та понесла пакети до машини. Сергій обіцяв допомогти, але застряг на роботі. Звісно.

Вдома вона почала готувати вечерю. Варила картоплю, різала овочі. Руки рухалися автоматично, а в голові крутилося: отже, моя сім’я для нього – стаття витрат.

Мама, яка сидить із дітьми, поки я на роботі. Сестра, яка завжди допоможе, якщо потрібно. Для нього вони просто гості, яких треба годувати моїм коштом.

Тридцятого ввечері вона зателефонувала мамі.

– Мамо, ти мандарини купи, будь ласка. І якісь тістечка. У мене бюджет уже не тягне.

Мама, пенсіонерка із мінімальною пенсією, здивувалася.

– Доню, а що трапилося? Сергій же добре заробляє.

– Сергій заробляє на свої потреби. Свято я оплачую сама.

– Як це сама? Ви ж сім’я.

Марина гірко засміялася.

– Ми партнери з іпотеки, мамо. Сім’я – це інше.

Мати помовчала.

– Добре, куплю. Тільки ти тримайся, моя дівчинко.

Тридцять першого грудня Марина по обіді почала готуватися до свята та прийому гостей. Біла скатертина, тарілки, серветки.

Вона намагалася створити святкову атмосферу із того, що було. Діти допомагали, вішали гірлянди, розкладали мішуру.

Увечері Сергій оглянув готовий стіл і спитав:

– Непогано. А де моє м’ясо?

Вранці він сходив у магазин і купив копчену курку і два види ковбаси. Витратив гривень сімсот.

– У холодильнику.

Він пішов на кухню, дістав, виклав на блюдо.

– Ось, мій внесок у свято.

Марина подивилася на курку. Вісімсот гривень проти її п’яти тисяч, плюс готування. Справедливість у всій красі.

Надвечір приїхали мама з Анею та Льошкою. Мама притягла пакет мандаринів, печиво та цукерки. Ганна – торт та чай.

– Дівчата, вибачте, що так скромно, – сказала Марина, саджаючи їх за стіл.

Ганна обійняла її.

– Та ти що, все гарно. Дякую, що покликала.

Сергій сидів на чолі столу та намагався жартувати. Розказував анекдоти, смішив дітей. Але атмосфера була напружена. Мама Марини дивилася на нього з погано прихованим осудом. Ганна мовчала, розуміючи, що діється.

Діти раділи подарункам, сміялися, грали. Для них свято вдалося. А Марина сиділа і думала, що все це її особиста ініціатива, її витрати, її проблема.

Вона подивилася на сестру. Ганна жила одна із сином в орендованій квартирі, ледве зводила кінці з кінцями. Але вона була вільна. Їй не треба було ні з ким узгоджувати свій бюджет. Не треба чути: це твої витрати.

Після опівночі Сергій обійняв Марину.

– З Новим роком, люба. Дякую за свято.

Вона кивнула, не відповідаючи. Дякую. Начебто вона влаштувала свято для нього особисто, а не для своєї сім’ї.

Коли гості розійшлися, вона почала прибирати. Сергій допоміг винести сміття і пішов дивитись телевізор.

Марина стояла біля раковини, мила тарілки й думала: три роки тому вона одружилася, думаючи, що знайшла партнера. Людину, з якою можна будувати життя. А вийшло – спільне підприємство з розподілу рахунків.

Роздільний бюджет здавався чесним, поки йшлося про комуналку. Але коли справа дійшла до сім’ї, до свята, людей, які важливі, – система дала збій. Тому що сім’ю не можна поділити на статті витрат. Або це спільне, або це не сім’я.

Вона витерла руки й пройшла до кімнати. Сергій уже спав. Марина лягла поруч і довго дивилася в стелю.

У голові крутилася одна думка: якщо чоловік вважає мою маму статтею витрат, то він не бачить мене своєю родиною, а вважає сусідкою по квартирі.

Вранці першого січня вона прокинулася із ясною головою. Жодної образи. Просто розуміння. Їхній шлюб – це контракт, зручний для обох. Але кохання в ньому немає. Є домовленості. І свято це показало так чітко, що не помітити було неможливо.

Сергій вийшов на кухню, позіхаючи.

– Як спалося?

– Нормально.

– Слухай, я тут подумав. Може, наступного року зробимо простіше. Замовимо готові страви, щоб ти не мучилася?

Вона посміхнулася.

– Готове коштує дорожче. Це також моя стаття витрат буде?

Він не зрозумів іронії.

– Ну, домовимося якось.

Марина налила собі чай та подумала, що наступний Новий рік вона зустріне у мами. Або сестра. Або взагалі одна із дітьми. Але точно не з ним…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку!

"