— Любий, привіт. А у мене така хороша новина… Ти проходь, давай руки мити — і за стіл…
Ось ця її поведінка Бориса відразу насторожила.
Тому що коли дружина починала буквально облизувати його з ніг до голови, це говорило лише про одне — зараз буде озвучено щось, що йому дуже сильно не сподобається.
Наприклад, кілька місяців тому Оля так навколо нього викручувалася, коли випадково в’їхала на парковці в огорожу.
І йому довелося купу часу провести по різних конторах, вирішуючи формальності.
Ні, на дружину він за той випадок не злився. Вона була твереза, не під чим, не лихачила – просто не розрахувала трохи габарити…
Ну, правда, з ким не буває. Та й страховка покрила всі витрати (правда, сума платежів за полісом передбачувано збільшилася), тому це, як казав відомий Карлсон, “справа життєва”.
Але факт залишається фактом – коли Оля зустрічала чоловіка біля порога смачною вечерею та накритим столом, це могло означати тільки одне…
Щось сталося і зараз жінка всіма силами намагається «задобрити» чоловіка перед тим, як повідомити йому новини.
Хто її до цього привчив, Борис не знав, але за поведінкою тепер чітко розумів, коли чекати тих чи інших проблем.
Ні, Оля в звичайні дні на чоловіка не «забивала»: будинок тримала в чистоті, оскільки не працювала і займалася господарством.
Прала, прибирала, готувала, робила з дітьми уроки – загалом, поводилася, як і заведено у пристойних домогосподарок.
Але чоловіка з роботи бігти не зустрічала, та й їжу йому не накладала. Він сам знайде в холодильнику і на плиті все, що там стоїть і чекає на нього.
А ось так, як зараз…
— Ну і що там сталося у тебе такого, що ти підлизується, як тільки я додому зайшов?
— Андрій дзвонив. У нього там проблеми якісь з роботою, доведеться надовго виїхати з міста, тому просить, щоб Стасик пожив з нами, — скоромовкою протараторила Оля, широко посміхаючись.
— Ні за що, — категорично припечатав Борис.
Посмішка тут же зійшла з обличчя дружини, як тонна макіяжу під проливним дощем.
— Боря, як же так? Ми ж сім’я…
— Все ти правильно кажеш, Оля. Ми — сім’я. Ми — це ти, я, і Даша з Варею та Матвієм.
Гаразд, на моїх дітей тобі наплювати. А ти свою дочку запитала, наскільки вона «щаслива» буде жити в одному приміщенні з твоїм старшим сином?
Вони ж один одному в горло вчепитися готові, і це я ще навіть не почав про його схильності говорити…
— Ми з усім впораємося, — підвела підборіддя Оля.
— Твій Андрій точно те саме говорив, коли Стаса три роки тому вперше притягнули за хуліганство.
— Це ж всього лише на рік, може бути навіть менше.
— Ні, Оля. Хоч на рік, хоч на «менше», але я не буду наражати на небезпеку своїх дітей.
— Не перебільшуй! Стас не настільки погана людина, щоб завдавати шкоди дітям.
— Та ну! Ще три роки тому ти говорила, що він не настільки погана людина, щоб красти у родичів, та тільки потім твої слова щось не підтвердилися.
— Боря…
— Ні, Оля. Розмова закінчена. Як тільки приведеш його сюди — я подам на розлучення і піду.
І май на увазі — я доможуся, щоб Матвія залишили зі мною.
— Шантажуєш мене дитиною?
— Ні, просто не можу залишити дитину з людиною, якій на неї наплювати. Я б і Дашу забрав, та за законом на неї прав ніяких не маю, а шкода.
Оля, схлипуючи, розвернулася і пішла до вітальні. Клацнув замок, значить — спати Боря сьогодні буде один. Та й, можливо, що не тільки сьогодні…
Понуро колупаючи картоплю і м’ясо під сирною скоринкою, чоловік прикидав подальші варіанти.
Заодно і пригадуючи, як взагалі вийшло, що він опинився в тій точці, де перебував, тобто за два кроки від розлучення…
… П’ять років тому, беручи за дружину Ольгу, він прекрасно знав, що у неї є двоє дітей.
Молодша, Даша, жила з матір’ю, в той час як син Стас при розлученні залишився з батьком.
І якщо колишній чоловік просто викреслив дівчинку зі свого життя, як ніби та ніколи не існувала, то Ольга з сином підтримувала зв’язок, запрошувала його в гості і познайомила з новою сім’єю.
Спочатку сімейне життя проходило без будь-яких проблем. Так, Оліна Даша і Борисова Варя періодично сварилися, мирилися, кілька разів навіть бійку доводилося рознімати.
Але все це було у форматі банальних дитячих сварок, які припинилися через пару місяців після одруження.
Дівчатка примирилися, подружилися, а ще – зрозуміли, що ніхто у когось тата-маму не краде, а їх самих «рідний» батько не почав менше любити від того, що в родині побільшало людей.
Зараз, коли Даші було шістнадцять, а Варі п’ятнадцять, вони і зовсім були найкращими подружками, мали одне коло спілкування і майже повністю ідентичні інтереси.
А ось зі старшим сином Ольги справа йшла не так гладко – хлопець зв’язався не з найкращою компанією, почав красти спочатку дрібниці, а потім і не зовсім дрібниці.
Одного разу після його візиту Даша не дорахувалася срібного кільця. Недороге, не пам’ятне, але все ж було прикро і боляче від того, що рідний брат вирішив її обікрасти.
Ніхто інший її речей взяти не міг, як і не могла сама Даша десь забути прикрасу – занадто вона була акуратною і відповідальною.
Саме після цього випадку Борис серйозно поговорив з дружиною і повідомив, щоб з сином вона бачилася відтепер «на нейтральній території».
На його бік стали обидві дівчинки, оскільки виявилося, що зведений брат ще й мерзенні коментарі на адресу зовнішності Варі відпускав, що стало додатковим аргументом навіть проти спілкування з цією людиною.
Аргументи Олі не підлягали жодній об’єктивній оцінці. «Він ще дитина і не розуміє», – говорила вона.
Тобто, виходить, Даша на рік молодша і Варя на два розуміють, що красти не можна, як і вульгарні жарти собі дозволяти, а Стас – маленька дитина?
Наступним аргументом було «він так намагається привернути до себе увагу»
На що Борис відповів, що це не найкращий спосіб, але якщо вже батьки не в змозі донести до Стаса інформацію про це, все, що залишається — тримати його подалі від їхнього будинку.
Була сварка, були спроби в наступні роки знову привести Стаса в будинок, але Боря знав від спільних з колишнім чоловіком Олі знайомих, що Стас висновків не зробив і за розум не взявся.
Зараз, у свої сімнадцять років, він стояв на обліку, вчитися після дев’ятого класу нікуди не пішов, але і працювати не поспішав.
Сидів на шиї у батька, поки той під слушним приводом не поїхав працювати за кордон.
Ось і вирішила Оля, значить, облагодіяти «покинутого» синочка, чомусь за рахунок всієї решти родини. Борис цього допустити не міг.
Наступного тижня ситуація загострилася настільки, що рішення про розлучення здавалося єдиним виходом із ситуації…
Вони розбіглися.
Більше за всіх Борису в цій ситуації було шкода Дашу, оскільки та навчалася в коледжі в рідному місті і на гуртожиток розраховувати не могла.
А значить – з дому їй дітися було нікуди. Все, що міг Борис – запевнити падчерку, що вона як і раніше бажаний гість в їхньому з Варею і Матвієм домі. Даша цю інформацію на вус намотала.
І буквально на наступний день після переїзду Стаса додому до них з матір’ю притягла додому до Бориса всі свої більш-менш цінні речі і картку. Залишила все це на зберігання в кімнаті Варі з її дозволу і пояснила:
— Чорта з два я чимось цим … поділюся. Мама вже хотіла йому мій ноутбук віддати, який ти купив.
Я сказала, що швидше молотком його розтрощу, ніж «братику» хоч доторкнутися до нього дам, — скаржилася Даша.
І з регулярністю рейсового автобуса з’являлася в будинку колишнього вітчима, щоб розповісти «новини з полів» і, звичайно, отримати свою частку моральної та фізичної допомоги.
Тому що мама, зосереджена на «повернутому в сім’ю синові», здається, повністю забула про те, що у неї є дочка.
Яка канцелярія в коледжі, якщо треба синочку дати грошей, щоб він зводив дівчинку, яка йому сподобалась, на побачення?
Які можуть бути нові кросівки на фізкультуру, якщо Стасику хочеться новий мотоцикл?
Здавалося, що Ольга повністю викреслила дочку зі свого життя.
Вона не приходила і до Матвія, якого якось занадто легко віддала колишньому чоловікові при розлученні.
Цікаво, до нього вона запалиться такою ж ненормальною любов’ю, як до дорослого Стаса, чи цей бонусний пакет працює тільки для первістка?
Даша трохи прояснила ситуацію, розповівши, як складалися справи під час розлучення їхніх батьків.
— Стас маму ніколи особливо не любив. Він і з батьком сам хотів залишитися. Ну а вона завжди намагалася його… підкупити, чи що.
До такого маразму, звичайно, раніше не доходило. Це жах, звичайно, зо мене при живих матері і батькові утримує, фактично, колишній вітчим.
Кому розповісти — не повірять.
Дядьку Борю, я тобі така вдячна, що ти мене не покинув. Я і справді боялася, що одна залишуся після того, як ти з Варею і Матвієм підеш.
— Не хвилюйся, сестро, прорвемося, — підбадьорила Дашу Варя. — Ми своїх не кидаємо. Правда, тату?
Даша переїхала до них, як тільки їй виповнилося вісімнадцять.
З матір’ю і братом вона не спілкується, з неприємностей їм виплутуватися не допомагає.
І взагалі вважає за краще робити вигляд, що цієї частини сім’ї у неї ніколи не існувало.
"