"– Які ще чеки? Я вам показала все. – Ні, ти показала чеки на вісім тисяч сімсот двадцять гривень. А ми скинули двадцять сім. – Ви що, мою працю не цінуєте? Я вам не безплатна куховарка! Три дні горбатилась! – Ми якраз і цінуємо. Але п’ятнадцять тисяч за три дні роботи – це перебір! – Справедливо обурився родич

 

– Які ще чеки? Я вам показала все. – Ні, ти показала чеки на вісім тисяч сімсот двадцять гривень. А ми скинули двадцять сім. – Ви що, мою працю не цінуєте? Я вам не безплатна куховарка! Три дні горбатилась! – Ми якраз і цінуємо. Але п’ятнадцять тисяч за три дні роботи – це перебір! – Справедливо обурився родич

Бабусі Марії за місяць має виповнитися вісімдесят років. Сім’я вирішила відзначити круглу дату по-справжньому – всім складом. Зібралося вісімнадцять дорослих гостей, плюс онуки та правнуки.

Організацію взяла на себе тітка Іра. Жінці було п’ятдесят вісім років, і вона славилася вмінням знаходити вигідні рішення для всіх.

На сімейній раді вона запропонувала план:

– Щоб нікому не було прикро і я не тягнула все одна, давайте скинемося по півтори тисячі з людини. Я закуплю продукти, приготую, все організую. Гроші мені готівкою, потім відзвітую чеками.

Родичі погодились. Хтось віддавав гроші з полегшенням, хтось морщився, але всі розуміли: свято потребує вкладень.

Племінниця Анжела, яка працювала бухгалтером, передала три тисячі за себе та чоловіка Максима. Гроші були останні до зарплати, але відмовити бабусі вона не могла.

Тітка Іра прийняла гроші, перерахувала і радісно оголосила:

– Ну от, тепер буде шикарний стіл. Я вже знаю, де що купити.

За два дні вона показала кільком родичам чеки. Курка по акції. Картоплі мішок. Капуста. Сосиски дешеві. Загальна сума за чеками склала чотири тисячі триста двадцять гривень.

Двоюрідний брат Ігор запитав:

– Іро, а решта?

– В іншому місці куплю, там дешевше. Плюс частина продуктів у мене вдома є. Не хвилюйтеся, все буде на висоті.

Ігор знизав плечима і відстав. Анжела мовчки запам’ятала цифри.

День народження настав. Гості прийшли ошатні, з подарунками для бабусі. Марія сиділа у кріслі, посміхалася, приймала вітання. Її очі блищали від щастя. Вона так рідко бачила всіх разом.

Стіл накрили у великій кімнаті. Анжела оглянула його з подивом. Картопляне пюре у величезній каструлі. Тушкована курка з цибулею. Салат з капусти з морквою.

Сосиски підсмажені з цибулею. Хліб, майонез. Напої. Торт із печива під назвою «Мурашник». Чай. Цукерки “Ромашка” лежали з розрахунку по дві штуки на людину.

Максим нахилився до дружини:

– Це все?

– Схоже, – тихо відповіла Анжела.

Тітка Іра метушилася біля столу, підкладала гостям пюре.

– Їжте, їжте, не соромтеся. Я три дні готувала. Свої спеції не рахувала. Ще й прибирання після вас робитиму.

Гості їли мовчки. Хтось намагався підтримати розмову, хтось зосереджено жував сосиски. Діти швидко наїлися та побігли грати.

Бабуся Марія відчувала напругу, але знаку не подавала. Вона дякувала за кожну страву, хвалила стіл. Тільки її очі стали сумними.

Анжела сиділа і рахувала. Курка, картопля, капуста, сосиски, печиво, цукерки. Навіть з урахуванням торта та спецій набиралося від сили десять тисяч.

Вона підвела очі на тітку Іру. Та вже розслабилася, пила чай та розповідала, як важко їй було все організувати.

Після свята Анжела приїхала додому, сіла за комп’ютер та склала таблицю. Вісімнадцять людей по півтори тисячі. Двадцять сім тисяч гривень. Підтверджені чеки на вісім тисяч сімсот двадцять.

Максимальна вартість всіх продуктів з урахуванням домашніх запасів тітки Іри та її праці – дванадцять тисяч. Різниця – п’ятнадцять тисяч.

Вона зателефонувала двоюрідному братові Ігореві.

– Слухай, я тут порахувала.

– І що?

– Тітка Іра заробила на нас майже п’ятнадцять тисяч.

Ігор мовчав. Потім вилаявся.

– Ти впевнена?

– Абсолютно. Чеки вона показала на майже дев’ять тисяч, а ми скинули двадцять сім. Навіть якщо вона купила щось ще, це максимум дванадцять тисяч разом із тортом.

– Треба подзвонити їй.

Наступного дня Ігор набрав номер тітки Іри. Розмова почалася спокійно, але швидко перейшла у скандал.

– Іро, покажи решту чеків.

– Які ще чеки? Я вам показала все.

– Ні, ти показала чеки на вісім тисяч сімсот двадцять гривень. А ми скинули двадцять сім.

– Ви що, мою працю не цінуєте? Я вам не безплатна куховарка! Три дні горбатилась!

– Ми якраз і цінуємо. Але п’ятнадцять тисяч за три дні роботи – це перебір!

– Дріб’язкові ви всі! На старій заробити хочете! Я для бабусі старалася, а ви тільки рахувати вмієте!

Ігор не витримав:

– Покажи чеки, і питань не буде.

Тітка Іра кинула слухавку. Більше вона не відповідала на дзвінки.

Звістка розлетілася сім’єю. Хтось обурювався, хтось знизував плечима. Молода сім’я Анжели залишилася без грошей на зимові речі для дитини.

Вони планували купити доньці куртку та чоботи, але тепер доводилося чекати на зарплату. Максим сердився, але мовчав. Він розумів, що дружина не винна.

Бабуся Марія дізналася про скандал від онуки. Вона засмутилася і заплакала.

– Навіщо ви сваритеся?

– Бабуль, це не через тебе. Тітка Іра нас обдурила.

– Іра завжди була хитра. Ще з дитинства.

Сімейні зустрічі тепер проходили під гаслом «Тільки без тітки Іри». Її не запрошували на дні народження, не кликали на свята. Вона образилась і припинила спілкуватися з усіма.

Через місяць Анжела зайшла в соцмережі та побачила фото тітки Іри. Жінка стояла на тлі санаторію, засмагла і задоволена. Підпис говорив: «Нарешті дозволила собі відпочити».

Анжела показала фото Максимові. Він посміхнувся:

– Ну от тепер зрозуміло, куди пішли наші гроші.

– Зрозуміло, – погодилася дружина.

Вона закрила сторінку і більше не заходила у профіль тітки Іри. Злитися вже не було сил. Залишалося тільки дивуватися.

Донька прибігла з кімнати:

– Мамо, а коли ви мені купите куртку?

– Скоро, сонечко. За тиждень.

Анжела обійняла дитину і подумала, що більше ніколи не скидатиметься на спільні свята. Краще купити бабусі подарунок окремо, та прийти з ним у гості. Так чесніше.

Бабуся Марія тепер жила з сумом. Свято, яке мало стати радісним, роз’єднало родину. Родичка зрадила довіру. Усі посварилися.

А вона залишилася сама, зі спогадами про той вечір, коли всі сиділи за столом напружені, а вона вдавала, що не помічає.

Тітка Іра продовжувала жити своїм життям. Вона не вважала себе винною. У її розумінні – вона чесно заробила гроші.

Організувала, приготувала, прибрала. На її думку, родичі виявилися просто жадібними, а ще не вміють цінувати чужу працю.

Ігор зустрів її випадково біля ринку. Вона відвернулася і пройшла повз. Він не гукнув. Навіщо? Все ж вже сказано.

Але забула, недолуга, – що на віку, як на довгій ниві! Не варто плювати в колодязь, звідки ще доведеться водички попити…

Можливо, хтось впізнав і своїх родичів в поведінці Ірини? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками! Підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити нові публікації!

"