– Ой, яка вона у вас руда, та вся в ластовинні, ха-ха-ха! – веселився татів друг Сергій, коли побачив його трирічну доньку Олесю.
– Ой, яка вона у вас руда, та вся в ластовинні, ха-ха-ха! – веселився татів друг Сергій, коли побачив його трирічну доньку Олесю.
— Ну, припустимо, не руда, а русява, вся в мене, а ластовиння в маму, це так, — відповідав другу тато.
Олеся була ще маленька, але ця фраза дядька Сергія запала їй в душу. Дівчинка зрозуміла, що над нею сміються, а ластовиння це погано.
Маленька почало ховатися від гостей, а почувши слово «ластовиння», починало плакати.
Жодні вмовляння не допомагали. Навіть те, що у старших сестер теж були такі ж цяточки і в інших дітей навесні носи були в рудих цятках, дівчинка все одно дуже соромилася своєї зовнішності.
З роками перестала плакати, коли їй нагадували про ластовиння, але вважала себе дуже некрасивою.
Насправді ж вона росла дуже симпатичною дівчиною, витонченою, стрункою, з тонкими рисами обличчя.
Старші сестри одружилися. Спочатку старша сестра Дарина, а потім прийшла черга і середньої сестри Насті. Олесі на день весілля середньої сестри виповнилося всього шістнадцять років.
Весілля гуляли в бабусиному будинку, столи розставили прямо в яблуневому саду. Народу зібралося багато, всі чекали нареченого і наречену з РАГСу.
Нарешті під’їхали молоді, їх зустріли хлібом-сіллю і благословили. Олеся стояла в натовпі зустрічаючих і посипала молодих монетами, пшоном і цукерками.
Вона сміялась від душі, радіючи за улюблену сестру, і тут побачила свідка з боку нареченого.
Олеся відчула, що земля йде у неї з-під ніг, до того гарний був хлопець, як принц з казки, та ще й у модному костюмі і з краваткою.
Дівчина почервоніла і втекла за будинок. Там вона притиснулася спиною до стіни і постаралася вгамувати своє сердечко, яке билося прямо в вухах.
Трохи заспокоївшись, вона повернулася до гостей і тут же зіткнулася з нареченим і його другом, вони стояли біля ганку.
Серце знову вискочило з грудей, а тут ще друг нареченого, дивлячись на неї, вимовив:
— А це звідки така красуня? Прямо принцеса Веснянка.
— Стас, це моя нова сестричка, Олеся. Чого злякалася, сестричко, підходь з другом познайомлю.
Олеся розчервонілась, готова була провалитися крізь землю, сльози виступили на очах. Вона розвернулася і знову втекла за будинок.
Звідти вона спостерігала, як гості розсаджувалися за столами. Дівчина теж пробралася за стіл і сіла так, щоб бачити Стаса.
У голові у неї звучали слова хлопця «принцеса Веснянка», начебто образливо, а начебто ласкаво, але вони звучали в душі дівчини як музика.
Після весілля молоді з друзями поїхали в місто, де тепер мали намір жити і працювати, а Олеся залишилася з батьками.
Скоро старші сестри народили синів, а Олеся приїжджала до них у місто та няньчилася з племінниками.
Найбільше вона любила приїжджати до Насті, бо сподівалася ще хоч раз побачити Стаса. Дівчина розуміла, що вона не така вже красива і не будувала ніяких планів щодо спільного майбутнього.
Але хлопець сильно запав їй у душу, вона хотіла просто побачити його.
Настя весь час розповідала, як вони збираються з друзями на свята в їхній квартирі, іноді згадувала Стаса, тоді Олеся завмирала і вже не розуміла, про що йдеться.
Настя помітила дивну поведінку сестри і почала посміюватися над молодшою, що нарешті і вона закохалася. Олеся тільки червоніла і нічого не говорила.
Влітку у батька був ювілей, і відзначити його вирішили за традицією в бабусиному садку. Гостей зібралося дуже багато, родичі під’їжджали на машинах один за одним. Нарешті приїхала Настя з родиною.
З машини вийшла сестра з чоловіком і малюком та Стас. Олеся забула, як дихати від щастя, вона знову побачила коханого.
Стас, побачивши дівчину, посміхнувся:
— О, Веснянка, як ти подорослішала і погарнішала!
Олеся тільки посміхнулась і побігла в будинок, допомагати накривати на столи. Настя з чоловіком посміялися і пішли слідом.
Влаштували танці на вулиці. Олеся стояла, розмовляла з подругами, коли її хтось ззаду взяв за руку:
— Можна тебе запросити на танець? — запитав Стас, посміхаючись.
— Так, — промурмотіла розсіяно дівчина і пішла з ним до тих, хто танцював.
— Чого ти від мене весь час ховаєшся, красуне? — запитав Стас, притискаючи до себе дівчину.
— Я не красуня, я Олеся, а ховаюся, бо ти мені дуже сподобався, — сміливо відповіла дівчина.
— То чому ж ти губишся? За щастя треба боротися. А красивішої за тебе я нікого не бачив, Веснянко.
Танець закінчився, Стас не відпустив дівчину, але тут підбігла сусідка Зінка, відштовхнула Олесю і повела Стаса за собою танцювати.
Олеся з тугою дивилася, як пишногруда красуня притискається до “її хлопця” всім тілом, щось шепоче, торкаючись губами до його вуха.
Потім всі знову сіли за стіл, Зінка присіла поруч зі Стасом і почала йому підливати напої, поки той зовсім не захмелів.
Сусідка надумала тягнути хлопця до свого будинку, але тут підійшов чоловік Насті і відвів друга спати в прибудову.
Олеся вирішила подивитися, як там Стас, чи заснув, а може йому води принести або вкрити. Словом, вона пішла до прибудови. Тут з-за рогу вискочила Зінка:
— Олеся, ти Стаса не бачила?
— Бачила, — збрехала дівчина, — він з Танькою-медичкою на річку пішов.
— От гад, а що він мені наобіцяв. Гаразд, піду ще з кимось потанцюю, а то всіх чоловіків розберуть.
Зінка втекла, а Олеся тихенько зайшла в прибудову. На ліжку спав Стас, він був такий милий.
Дівчина підійшла ближче і доторкнулася до його руки. Хлопець прокинувся, подивився на неї розгубленими очима, схопив за руку і підібгав під себе. Олеся навіть пикнути не встигла.
На якусь мить хлопець протверезів:
— Веснянка, моя принцеса, що ж я наробив! — прохрипів хлопець і відразу ж занурився в глибокий сон.
Олеся поправила одяг, вислизнула з прибудови і побігла до своєї кімнати, вона не знала, що їй тепер робити і що буде далі.
Дівчина не виходила із кімнати, поки всі гості не роз’їхалися, мотивуючи тим, що вчора випила багато і погано себе почувала.
Потім життя пішло своєю чергою. Батьки помітили, що дочка стала дивною після ювілею. Вона більше не рвалася в гості до Насті, як раніше, а йшла вечорами до річки і дивилася, як заходить сонце.
Через деякий час Олеся відчула нездужання, зблідла, втратила апетит. Батьки злякалися, зібралися везти її до міста до лікаря.
А бабуся уважно подивилася на онуку і заявила батькам:
— Ви краще запитайте, з ким вона нагуляла? Коли тільки встигла, адже завжди на очах і така тихоня.
До лікаря все-таки довелося їхати, він і підтвердив діагноз бабусі, Олеся була при надії.
Батьки поохали і заспокоїлися, а Олеся була щаслива, у неї під серцем дитина від коханого хлопця. Все одно такий красень на ній не одружиться, так хоч дитина у неї буде від нього.
У селищі дізналися про її стан, коли вже не можна було приховати. Попліткували та заспокоїлися.
Приїхали сестри, намагалися дізнатися, від кого дитина, але Олеся і їм не сказала. Дізналася тільки від Насті, що Стас закордон поїхав на два роки, грошей заробити.
У призначений термін Олеся народила дівчинку, здорову, красиву, назвала Катею, на честь бабусі, а по батькові написала по своєму батькові, Олександрівна.
Дівчинка росла життєрадісною, міцною, радувала своїми посмішками дідуся, бабусю і прабабусю.
Олеся розквітла після пологів. Вона не могла надивитися на доньку.
Одного разу приїхала Настя і відвела Олесю подалі від рідних:
— Чому ж ти, сестричко, не сказала, що у тебе дитина від Стаса?
— А ти звідки знаєш? — почервоніла дівчина.
— Чоловік вчора розповів. Ти знаєш, чому Стас закордон поїхав? Від себе ховається. Перед від’їздом він заходив до нас і розповів моєму чоловікові про подію на ювілеї батька.
Він сказав, що майже нічого не пам’ятає, тільки, як Зінка його в ліжко кликала. А потім пам’ятає, що ніби він у ліжку, прийшла Зінка, він її зі злості і затягнув.
Тільки вранці він зрозумів, що це була не Зінка, а ти, він тільки твої очі бачив. Як все це з’ясувати, він не знав, бачте, йому було незручно приїхати і чесно запитати.
Тому він на заробітки поїхав, думав, що за два роки все забудеться.
— Ну і добре, Настя. Ти йому нічого не кажи, нам з Катюшкою і вдвох добре.
Сестра поїхала, життя тривало. Через пів року Олеся гойдала доньку на гойдалці у дворі і раптом помітила бруд на носі у Каті, і почала їх струшувати:
— Катюшко, ха-ха-ха, у тебе перші ластовинки, донечко моя люба, — зраділа Олеся, — тепер будеш зовсім на мене схожа.
— Схожа вона на мене, — пролунав знайомий голос за спиною, — твоє тільки ластовиння.
Олеся обернулася, біля хвіртки стояв Стас зі сльозами на очах. Вона взяла доньку на руки і підійшла до хлопця.
Він обійняв їх і притиснув до себе:
— Веснянки мої, принцеси, як же я вас люблю.
"