Родичі чоловіка дізналися, що Таня з не бідної родини. Можна було б сказати, що їх Єгор одружився за розрахунком, але тут не підкопатись. Він не знав нічого. Таня мовчала, а все з’ясувалося вже після весілля.
Знайомство батьків було у звичайному кафе. Вони, та й сама Таня, не любили афішувати свій стан. Таня працювала навіть під час навчання, хоча могла собі дозволити розважатися, а не працювати.
Тому Єгор і думав, що дівчина йому рівня. Мати звичайно була незадоволена його вибором, чи даремно він до Києва приїхав вчитися.
Треба було наречену шукати серед корінних, а не з тих, що понаїхали. Мати ж про столицю мріяла зі студентства. Їй не вдалося вступити в столичний інститут, довелося задовольнятися Черкасами.
А ось переїхати дуже хотілося. Вона всі сили доклала, щоб син вступив саме в Києві. Вступив і лишився там. А ось після знайомства з його нареченою, “залишитися” було під великим питанням.
Але…
Батьки купили дочці квартиру перед самим весіллям, а розповіли тільки після нього, чим дуже здивували новоспечених родичів. Невелика, але не в дідька на паличках.
Таня працювала поряд, Єгорові було трохи далі до роботи діставатися, але не критично. Не тішило свекруху Тані тільки одне – площа квартири мала, та й кімната єдина.
Те, що такі квартири називають “півторашками” за їхню велику кухню, вона в розрахунок не брала.
Якщо поставити перегородку та зробити кухню менше, то у виділеному просторі можна розмістити диван з невеликим комодом чи столиком. Таня цього не хотіла, вона звикла до великої кухні батьків, тож переробляти нічого не збиралася.
Вперше побачивши кухню молодят, Ольга Яківна була в захваті. Є де розвернутися, це те, про що вона мріяла все життя.
Сучасна техніка, а вид із вікна дев’ятого поверху просто заворожує. Так би й сиділа цілими днями біля вікна, та дивилася на все з висоти пташиного польоту.
Вона вирішила жити з сином за всяку ціну.
Таня й не підозрювала, що незабаром гості захочуть жити у них постійно. Ольга Яківна з’явилася несподівано, й одна.
Сказала, що з чоловіком, батьком Єгора, посварилася. Її прихистили, але за три дні приїхав Іван Петрович. Він уподобав велику лоджію. Притяг туди свої інструменти.
– Ми ж поїхали, а раптом злодії. Це в мене найцінніше.
Цінностей прибувало. Ольга Яківна вирішила свої цінності тримати ближче до себе. Три шуби, попри початок травня, вже висіли в шафі молодят, а сама свекруха збиралася купувати шафу для себе.
На кімнату вони не претендували, а ось кухню окупували. Таня була зайнята роботою і спочатку не зрозуміла змін. Все було приховано від її очей.
Минув тиждень з приїзду свекрів. Повернувшись із роботи, Таня виявила у квартирі робітників, які збирали шафу для білизни на кухні.
Іван Петрович лише віддавав вказівки. Він наказав переставити диван та перевісити телевізор. Робітники вже збиралися свердлити стіну для кронштейна.
– Що тут відбувається?
– Ремонт та перестановка. Господар – пан, він платить, а ми виконуємо.
– Стоп. Господарка я, а ця людина – просто гість.
– Так? І що нам робити?
– Йти геть.
– А хто за шафу нам заплатить?
– Я не замовляла. Але якщо подумати, то господар шафи – Іван Петрович, з нього й гроші.
Чоловік знехотя віддав гроші, робітники пішли.
– Де Ольга Яківна? Де Єгор?
– Вони пішли в крамницю, мати фіранки вирішила поміняти. А завтра прийдуть переробляти лоджію, будемо утеплювати.
– А ви мене запитали? Ви приїхали у гості!
В цей час повернулися Єгор та свекруха.
– Що за шум? Шафа хороша, її тут і не вистачало. Як тобі, Таню?
– Тут вона виглядає огидно, але, напевно, у вас їй буде добре.
– А де робітники? Чому телевізор ще не на місці?
– Він на місці! А ось вам час додому! Шафу ви зібрали даремно, везти її у зібраному вигляді буде важче.
– Таню, навіщо ти так із батьками? Ходімо в кімнату, поговоримо. – Він узяв її за руку і потягнув за собою. – Мама все життя мріяла жити у Києві. А тепер така нагода з’явилася.
– Уяви, що ми живемо в них. Мама все по дому робить, з дітьми допомагатиме, вона вже сказала про це.
– Ти можеш хоч одразу на роботу вийти. Вона впорається. Навіть може за тебе в декрет потім піти. Мама мені зараз про це розповіла.
– А ти уяви, що у нас немає квартири, а ми винаймаємо.
– Але ж це не так!
– Не так. Це вони мешкають у нас! У гості приїхали! Гості! Я не можу у своїй квартирі пройти вночі на кухню, попити води, бо там сплять твої батьки! А зараз ще й шафу притягли!
– Як це розуміти? Я поважаю мрію твоєї матері, але її тут не треба здійснювати. Квартиру купили мої батьки, давай ми їх покличемо сюди жити. А що? Нехай усі разом на кухні живуть. Згоден?
– Ні. Навіщо?
– А чому?
– Я ніяково почуватимусь при них. Як я зможу вночі пройти у трусах до холодильника при тещі?
– А мені вже ніяково! Я в легкій піжамі не можу вийти навіть у вбиральню, з ванни не можу в рушнику пройти! Хоча відсьогодні це робитиму.
– Ні, так не можна. Тобі не соромно буде?
– А я вдома! І передай своїм батькам, що настав час їхати. Жити тут не треба. Наступного разу ми вирішимо з їх розміщенням. І шафа! Розбери її, нехай забирають із собою.
– Але ж мама…
– Я думала, що вони приїхали в гості, а ви тут влаштували перестановку! І не треба переробляти лоджію, там і так тепла підлога. Все зроблено за місяць до нашого приїзду сюди. Завтра ти проведеш батьків на вокзал.
– Але ж мати буде незадоволена.
– Добре. Тоді приїдуть ще й мої батьки. Назавжди! На кухню поставимо другий диван. А краще… Ти з батьками житимеш на кухні, а я зі своїми в кімнаті. Ти так собі уявляєш сімейне життя? Хочеш жити з мамою – тримати не буду!
– Ти мене не любиш?
– Люблю, але не зобов’язана жити з твоїми батьками! Іди та поясни їм, що вони повинні виїхати, інакше це зроблю я!
– Добре. Я теж не сподівався, що вони вирішать залишитися тут. Думав, що тиждень – не більше. Мені просто не зручно це їм говорити. Батьки мене вчили, утримували… Я їм завдячую.
– Мене батьки теж утримували та вчили, але я ще й працювала. Я їм теж завдячую, вони багато для мене зробили.
– Але при цьому вони не вимагають нічого натомість. Щоб нам не заважати, вони приїжджають не часто, та й робота у них. А твої батьки у відпустці?
– Поки що так, але хотіли звільнитися. Тато знайшов би щось, а мама… Я ж тобі про декрет казав.
– У декреті я сама сидітиму! І з роботою впораюся! Поспіши відправити їх додому, поки вони не звільнилися.
– Могла б поступитися нам квартирою. Батьки багатії самі живуть у провінції, й нам не дають в люди вибитися. Завадили ми вам! І взагалі! Чому маленьку квартиру купили!
– У великій би ми всі помістилися. Весь скандал із-за площі! Було б три кімнати, а краще чотири, то ви б і не помічали нас. Ми й так тихо жили на кухні в куточку.
Таня чула, як бурчала свекруха, але вирішила, що Єгор все має зробити сам. Єгор виправдовувався, його мати бурчала, батько обурювався.
Вранці вони поїхали. Шафа залишилася. Довелося продати її через інтернет. Гроші, вторговані за неї, Єгор надіслав батькам.
– Мені дуже не зручно перед батьками, але без них краще. Ти маєш рацію.
– Хочеш, щоб було ще краще? Можу запросити своїх, звичайно тимчасово, але…
– А ти знаєш, з твоїми було б краще. Вони хоча б перебудову не влаштовували.
Молодята засміялися. Попереду у них життя, в яке не дозволено нікому нахабно залазити. Мабуть, ще не раз їм доведеться відбиватися від настирливих родичів, але свій особистий простір вони готові захищати, – і це правильно…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
"
Синочек тряпка.
ВідповістиВидалити