"Так і лежала баба Марія одна сподіваючись на те, що стане краще, але скаржитися нікому не збиралася, а турбувати когось тим більше. Тому приїзд Каті та Миколи виявився для неї повною несподіванкою
"Так і лежала баба Марія одна сподіваючись на те, що стане краще, але скаржитися нікому не збиралася, а турбувати когось тим більше. Тому приїзд Каті та Миколи виявився для неї повною несподіванкою
Баба Марія поспішала в магазин.
В принципі, купувати вона нічого не збиралася їй просто дуже потрібно було поговорити зі своєю сусідкою, а за сумісництвом продавчинею в цьому магазині Катериною.
Два тижні баби Марії не було в селі, вона гостювала у місті у своєї давньої подруги з якою була знайома давним-давно, але досі підтримувала з нею добрі стосунки.
А ось коли сьогодні вранці вона приїхала з міста, то місцеві тітоньки повідомили їй, що у Каті з’явився залицяльник.
Сказати, що баба Марія здивувалася, значить, не сказати нічого.
На Катерину це було зовсім не схоже.
Бо після розлучення з чоловіком вона у бік інших чоловіків навіть дивилася.
Колишній чоловік Каті поїхав у місто на заробітки, але замість грошей знайшов там нове кохання про що і повідомив Катерині.
У них тоді тільки-но народилася друга донечка, а старшому хлопцеві ще й п’яти років не виповнилося.
Катя чоловіка повернутися не вмовляла. Пішов, значить, пішов.
Так і залишилася одна із двома дітками.
Баба Марія, як могла, намагалася допомогти молодій жінці. У неї самої з рідних нікого не було. Чоловіка давно не стало, а дітей вони не нажили. Напевно, тому баба Марія любила діток Каті, як рідних.
Коли було потрібно нянькалася з ними і завжди намагалася почастувати чимось смачненьким.
Баба Марія давно говорила Каті, що потрібен їй чоловік у домі, але та тільки сміялася і казала, що їй і так добре.
Аж надто згадувався їй колишній чоловік!
Як не намагалася баба Марія переконати Катю, що не всі такі, як він їй нічого не вдавалося, а тут дивись!
Коли баба Марія зайшла в магазин Катя стояла за прилавком, щось рахувала і записувала на листочок, що лежав перед нею.
-Привіт, Катрусю!
-Ой, баба Марія. Доброго дня!
-Ну, як справи у вас, Катрусю? Як дітки?
-Та все добре, баба Марія. Ви як? Щось швидко нагостилися.
-Ой, Катрусю! Не люблю я це місто. Шум і суєта. Не для мене це, зовсім не для мене. Ну, а сама ти як Катрусю? Як справи у тебе?
-Та все добре, баба Марія. Все у мене добре.
-А я й бачу, що добре. Он як сяєш!
Катя знову посміхнулася, але розповідати, що-небудь не поспішала.
Баба Марія розпитувати жінку не збиралася, захоче розповість сама, а не захоче так тут уже нічого не вдієш.
Поговоривши з Катериною ще трохи вона запросила її з дітьми увечері на пироги.
Катя пообіцяла, що вони обов’язково прийдуть і задоволена баба Марія поспішила додому.
День пройшов у турботах і клопотах, але надвечір смачні пироги були готові і баба Марія чекала в гості Катю і її діток.
Незабаром гості були на порозі.
Баба Марія дійсно була дуже рада бачити дітей Катерини одразу ж почала пригощати їх пирогами та гостинцями, які привезла спеціально для них із міста.
Через деякий час діти побігли на вулицю, а у баби Марії з’явилася можливість хоч щось дізнатися у Катерини, але розпитувати жінку про щось їй не довелося тому, що Каті і самій хотілося поділитися з бабою Марією своїми новинами.
-Ви знаєте, баба Марія, а я чоловіка зустріла.
-Он воно як, Катя! І що він? З наших, сільських?
-Та ні, баба Марія. З іншого села.
Баба Марія здивувалася, але розпитувати що та як не поспішала. Вирішила, що Катя і сама розповість усе, що вважає за потрібне, а Катя трохи помовчала і продовжила.
-Він, баба Марія вантаж нам у магазин привіз. Так і познайомились.
-То вантаж тобі раніше Василь ніби возив?
-Возив. Та звільнився він, а Миколка тепер за нього працює… Гарний він, баба Марія.
-Ну а я Катя й не сумніваюся. Хіба ж ти поганого вибрала б? Думаю що ні. Головне щоб тебе та діток любив, а решта додасться.
-Ой, баба Марія! До дітей він дуже добре ставиться! Та й їм дуже подобається.
-Ну ось воно і головне. Дай вам Бог, щоб склалося все у вас і щасливі ви були!
Після цієї розмови минуло три дні.
Баба Марія займалася своїми справами, коли до неї несподівано зазирнула Катя.
-Баба Марія я вас у гості хотіла покликати. Там Миколка приїхав познайомити вас із ним хочу.
Баба Марія такому повороту подій здивувалася, але все ж таки змінила домашню сукню на парадну і вирушила разом з Катею.
Микола на бабу Марію справив приємне враження.
На Катерину дивився закохано, а з дітьми спілкувався із задоволенням. Бабу Марію він прийняв за бабусю Каті.
Та хотіла сказати йому, що з Катериною вони просто сусіди, але погляд Каті її зупинив. Вона ніби попросила її очима нічого не казати Миколі.
Це здивувало бабу Марію, але при цьому на душі у неї стало тепло та приємно. Тому що вона й сама давно вважала Катю та її дітей рідними собі людьми.
За кілька тижнів Миколка забрав Катю та дітей до себе в село.
Проводжаючи їх баба Марія плакала, а Катя заспокоювала її і обіцяла, що обов’язково відвідуватиме бабу Марію і ніколи не забуде того добра, що вона для них зробила.
Минуло кілька років.
Катя з сім’єю справді відвідували бабу Марію, але не надто часто. Вона більшого й не вимагала.
Була вдячна за те, що не забувають і чудово розуміла, що у них своє життя та свої турботи. Тому ніколи їх не турбувала, тільки зрідка дзвонила, щоб дізнатися, як у них справи.
Не потурбувала вона Катю і тоді коли заслабла, а заслабла баба Марія дуже. Важко було навіть встати і зварити елементарний курячий бульйон.
Так і лежала баба Марія одна сподіваючись на те, що стане краще, але скаржитися нікому не збиралася, а турбувати когось тим більше. Тому приїзд Каті та Миколи виявився для неї повною несподіванкою.
Катя насварила бабу Марію за те, що та нічого не повідомила їм і тут же почала наводити лад у будинку і варити для баби Марії обід.
Микола в цей час розкочегарив піч і зараз займався чимось у дворі.
Закінчивши свої справи, Катя присіла на стілець поруч із бабою Марією.
-Баба Марія я ось що подумала. Давайте ви до нас переїдете? Будинок у нас великий місця всім вистачить.
-Ти що, Катрусю? Я навіщо ж у ваше життя полізу? Ви молоді, а я що? Вже вік свій доживаю, тільки заважати вам буду.
-Та хто вам це сказав? Ми тільки будемо раді! Діти за вами сумують!
-Ну ні, Катрусю. Я нікому життя не хочу псувати.
-Та кому ж ви зіпсуєте? Вже точно, що не нам! Що вас тут тримає? Будиночок ваш? Так і той старенький вже дуже!
-Ні, Катрусю. Ні.
Катя заплакала, підвелася зі стільця і вийшла надвір.
Через деякий час у будинок зайшов Микола.
Він важко опустився на стілець, на якому сиділа Катя і звернувся до баби Марії.
-Баба Марія, ви Катю, послухайте. Вам із нами краще буде.
-Дякую вам, Микольцю. За все дякую, але я нікому заважати не хочу.
-Так Катя вам все пояснила. Нікому ви не заважатимете!
-Микольцю, адже я вам чужа людина! Не бабуся я Каті, а сусідка!
Микола усміхнувся.
-Я про це давно знаю, баба Марія. Але для Каті ви рідна людина, а може навіть більше.
Баба Марія заплакала і раптом виразно зрозуміла, як дорогі їй ці свої – чужі люди.
Миколі та Катерині все ж таки вдалося вмовити бабу Марію переїхати до них.
Діти були щасливі, що бабуся житиме з ними, а баба Марія в оточенні близьких їй людей швидко одужала.
Тепер вона із задоволенням поралася з дітьми і пекла смачні пироги для своїх вже далеко не чужих людей.
Тепер вони стали для неї найближчими…
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
"