"Що буває, коли в чужий монастир зі своїм статутом лізуть…

Сьогодні Валентина прийшла додому пізніше за звичайне – заходила до матері.

– Ну як твоя мама? – поцікавився чоловік.

– Як завжди, – відповіла вона.

– Зрозуміло, отже, нічого доброго.

-Ви що-небудь їли? – Запитала Валентина.

– Так, ми з Микитою м’ясо посмажили, а Віка салат зробила, – відповів Андрій. – Тобі теж залишили. Чи тебе мама нагодувала?

– Вона б і нагодувала, та в мене апетиту не було, – сказала Валентина, поставивши тарілку з вечерею в мікрохвильову піч.

– Значить, на нас чекають грандіозні новини, – зауважив Андрій. – Давай поділися.

– Мама заявила, що їй самотньо, що вона почувається покинутою, через це у неї з’являються панічні атаки та підіймається тиск. Лікар, з її слів, рекомендував їй жити під наглядом родичів.

– Зрозуміло. А чому в неї влітку, на дачі, жодних атак не відбувається? Адже вона там з травня до кінця вересня одна живе, ми тільки на вихідні, і то не кожного тижня приїжджаємо, – спитав Андрій.

– Не знаю. Але вона сказала, що зиму хоче пожити у нас, – відповіла Валентина.

– Цікаво, а чому цей почесний обов’язок – скрасити самотність твоєї мами – довірено нам? А вас у неї троє? Може, по черзі? – Запропонував чоловік.

– І не мрій! Ірка щойно розписалася з Вадиком. Вона і так переживає, як другий чоловік порозуміється з її Сашком.

– Якщо туди ще й маму додати – вийде вибухонебезпечна суміш. А до Льоші вона сама не піде: по-перше, там двоє хлопчаків, одному з яких півтора року, а по-друге, у них з Аліною стосунки – сам знаєш які. Тож залишаємось тільки ми, – пояснила Валентина.

– І коли нам чекати на вихід імператриці?

– У суботу поїдеш, забереш її з речами. А я поки що кімнату їй приготую.

Діти Андрія та Валентини – першокурсник Микита та п’ятнадцятирічна Віка – теж не зраділи.

– Зрозуміло, зараз почнеться: музику голосно не вмикай, сережку з вуха витягни, за комп’ютером весь вечір не сиди, – сказав Микита.

– Тату, – підтримала брата Віка, – встав замок у двері до моєї кімнати, я не хочу, щоб бабуся Ніна знову в моїй шафі речі перекладала.

– Минулого разу вона там все переплутала. І взагалі, чому, коли приїжджає бабуся Олена, вона ніколи нікуди не лізе, не бурчить та не вчить нас життя? А бабуся Ніна…

– Гаразд, відставити критику старших! А у твоїй шафі справді бардак, тож до суботи наведи там порядок, – сказала Валентина дочці.

У суботу після сніданку Андрій поїхав по тещу. Вона зустріла його невдоволено:

– А пізніше не міг приїхати, дорогий зятю? Бери валізи, та пішли.

Валіз було три. Дві помістилися у багажнику, третю довелося покласти на заднє сидіння у салоні машини.

Перший день пройшов нормально. Діти поховалися по своїх кімнатах, Андрій працював у кабінеті, Валентина, приготувавши вечерю, сіла у вітальні дивитись фільм.

Мати розташувалася в сусідньому кріслі й вимагала перемкнути на інший канал, де зараз розпочнеться наступна серія фільму, який вона дивиться.

– Мамо, у твоїй кімнаті є телевізор – увімкни та дивись, тобі ніхто заважати не буде, – запропонувала Валентина.

– Тут екран більше, і взагалі, мені тут зручніше. Я розумію, ви хочете замкнути мене у кімнаті, як у тюремній камері, і щоб я нікуди не виходила, – відмовилася мати. – А мені там тісно та душно.

– Я не розумію, як тобі може бути тісно у двадцятиметровій кімнаті? А якщо душно, можна відчинити вікно, або ввімкнути кондиціонер, – сказала Валентина.

Але зрозумівши, що намагатися домовитися з матір’ю – це даремно трусити повітря, Валентина пішла до спальні, де теж був телевізор.

За вечерею Андрій, щоб долучити тещу до спільної розмови, звернувся до неї:

– Як улаштувалися, Ніно Андріївно?

– Терпимо, але мені більше сподобалася та кімната на другому поверсі, з якої є вихід у ванну. Я хотіла б там жити, – відповіла теща.

– Мамо, це наша з Андрієм спальня, тож там ти жити не будеш, – сказала Валентина. – Ти ж у нас у гостях? Ось тебе й поселили в гостьовій кімнаті.

– Ось поки я в гостях, могли б і поступитися мені спальнею. У мене хвора спина, я маю спати на зручному матраці.

– Матраци в обох кімнатах, як і в інших спальнях, однакові – ортопедичні. Так що з твоєю спиною все буде гаразд, – сказала їй дочка.

У неділю Андрій та Валентина, як завжди, поїхали в супермаркет за продуктами. Вони вже вкладали все, що купили, у багажник, коли їм зателефонував Микита:

– Мамо, давайте швидше додому, у Віки, видно, перелом.

Магазин був недалеко, тому за десять хвилин вони вже були вдома.

Віка сиділа на кухні на дивані, до її ноги були прибинтовані дві дощечки. Дівчинка морщилася від болю.

Дорогою до травмпункту вона розповіла батькам, що трапилося:

– Мені дівчата зателефонували. Ми ще у п’ятницю домовилися, що вдень сходимо в кіно. Я одяглася, виходжу, а бабуся двері перегородила і не випускає мене. Каже, що у такому вигляді я нікуди не піду.

– А в якому вигляді? Ось як зараз. Джинси їй не сподобалися потерті. «Знімай діряві штани! – кричить. – І умийся йди! Бач, розмалювалася!»

– А я, як завжди, вії підфарбувала і блиск для губ рожевий. Мені Катька вдруге зателефонувала, квапить. Ну, я пішла у свою кімнату, вікно відчинила, перелізла, на руках повисла і зістрибнула.

– Не пощастило – там десь камінь узявся, я прямо правою ногою на нього і приземлилася. Довелося Микиті дзвонити, щоб він мені допоміг.

– Цікаво, а якби твоя кімната не на першому, а на другому поверсі була, ти б теж у вікно стрибала? – Запитала мама.

– Що, я недолуга, чи що? З другого поверху я не стрибала б.

– Та ти й з першого, як з’ясувалося, стрибати не вмієш, – пожартував батько.

Перелому у Віки не було – тільки вивих. Але до школи після цього дівчинка тиждень не ходила.

– Мамо, я тебе дуже прошу, не треба виховувати наших дітей! Ми самі з цим нормально впораємося. Ти ж ще не стара жінка і чудово бачиш, що молодь зараз і одягається по-іншому, і інтереси у них не такі, як у роки моєї юності.

– І Микита, і Віка чудово розуміють, що їм можна робити, а що не можна. Твоє втручання призвело до того, що Віка отримала травму, не треба більше так робити, – намагалася пояснити Валентина матері.

– Яке виховання! Розпустили дівчисько! Робить що хоче. А я лише веліла їй одягти нормальні штани та вмитися, – доводила свою правоту Ніна Андріївна.

– Мамо, домовмося: відпочивай, гуляй, дивися свої серіали, читай книжки. Якщо захочеш, можеш напекти млинців – вони в тебе дуже смачні виходять.

– Але, будь ласка, якщо тебе щось не влаштовує у дітях та в їхній поведінці, кажи мені. Я сама з ними розберуся. Домовились?

А за три дні Ніна Андріївна посварила Микиту з його дівчиною – Ритою. Молоді люди завітали додому після занять. Микита зварив каву, вони сиділи на кухні та розмовляли.

Бабуся зажадала, щоб дівчина пішла, а коли онук попросив її не втручатися, заявила, що він ще малий, щоб водити додому дівок.

Рита образилась і втекла, Микита кинувся за нею. Йому довелося довго перепрошувати за бабусю.

Але останньою краплею послужила історія з Рудиком – улюбленим мопсом Валентини.

Ніна Андріївна з першого дня була незадоволена, що у будинку живе собака:

– Я не розумію, навіщо ти взяла цю псину. Та ще й такі гроші за нього віддала! Хочеш тримати собаку, постав у дворі будку, хай там живе! А у вас пес на дивані валяється! Від нього одна зараза!

Якось Валентина приїхала додому раніше – вона цього дня з ранку заслабла. Біля воріт стояла чужа машина. Коли Валентина підійнялася на ґанок, двері відчинилися і їй назустріч вийшла незнайома жінка з мопсом на руках.

– У чому річ? Ви куди несете нашого собаку? – Запитала Валентина.

– Ви ж хотіли віддати песика в добрі руки, – сказала жінка. – Не хвилюйтеся, у мене йому буде дуже добре. Я як побачила Рудольфа, одразу в нього закохалася!

– Віддайте собаку! – зажадала Валентина. – Це мій пес, і я його нікому віддавати не збиралася!

– Але ваша мама… Вона сказала, що собака вам заважає, – намагалася заперечити жінка.

– Вибачте, що так вийшло, і ви даремно приїхали, – Валентина забрала з її рук Рудика.

Невдоволена жінка сіла в машину та поїхала. Валентина увійшла до будинку.

– Я зрозуміла, хто нам заважає, – сказала вона. – І це зовсім не собака!

Після цього вона зібрала речі матері, викликала таксі, та запропонувала їй повернутися додому – у свою квартиру.

Згодом Валентина, звичайно, відвідувала матір, допомагала їй, але у свій будинок більше не кликала. Не вміє поводитися у гостях, нехай сидить вдома…

Як вам бабуся? Чи слушно вчинила дочка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

"