"Дівчина виявилася твердим горішком, як Ангеліна не старалася, розкусити не змогла.

 

"Дівчина виявилася твердим горішком, як Ангеліна не старалася, розкусити не змогла. На несправедливі причіпки й грубі укази незадоволеної родички, дівчинка відповідала спокійно, ввічливо і з гідністю, зверталася тільки на ім’я по батькові, дивувала незворушністю, витримкою й охайністю

У Сашиному під’їзді жила одна малоприємна літня жінка Ангеліна Вікторівна. Висока і худа. Весь будинок від неї страждав, катком могла проїхатися по будь-кому.

І я не виняток, і в мене час від часу летіли отруйні стріли безглуздих звинувачень. Тільки я пані стримана, загартована спілкуванням із прискіпливими клієнтами в ательє, у конфлікт не вступала, олії у вогонь не підливала, просто бажала доброго дня і йшла у своїх справах.

А потім раптом помітила, що сусідка, яка постійно бурмоче, стала тихою, пройде мовчки повз, очі в підлогу. Начебто нещодавно ще міцна була, жвава, але, як би ми не старалися, час уперто вносить свої корективи в наше здоров’я.

Не сказати, що Ангеліні років багато, всього лише 74 роки. Але ось почала слабшати, запал поменшав, і настрій на нулі.

Вона, звісно, намагалася марку тримати — помада на губах, каблучки на пальцях виблискують, шарфик на шиї яскравий, але краси ставало дедалі менше. Дедалі більше сиділа на лавці у дворі, сумно насолоджуючись ніжним теплом осіннього сонця.

Стала тростинкою користуватися, танула на очах, втрачала охайність і статність. Може жінка від самотності страждала, хотілося уваги й турботи?

Тільки не любив ніхто Ангеліну, бо пам’ятали її зарозумілість, доброго слова ж не почуєш. Сашко розповідав, що у минулому — заможна панянка, командний голос, чоловік на посаді, дітей немає, у будинку — прислуга.

Сама підлоги не мила, не готувала, каву вранці їй у ліжко подавали. А ось машину водила добре, такі віражі закладала, що багато чоловіків заздрили.

Чоловіка не стало сім років тому, прислуга звільнилася, тепер одна живе. Варить що простіше, квартира занедбана, на полицях пил, вікна сто років не милися.

За собою вже стежити все важче, не те що за великою квартирою. Сусіди зглянулися, стали допомогу пропонувати, а вона у відмову — із села дівка їде, племінниці дочка. Буде доглядати.

Одного прекрасного ранку у дворі з’явилася дівчинка. Зросту невеликого, худенька, в руках потерта валіза, на ногах старі черевики, на голові в’язаний берет. Оченята великі, на носі веснянки, усмішка до вух, коса до пояса.

Запитала, як користуватися ліфтом і поїхала на сьомий поверх, де жила Ангеліна. Увесь будинок сполошився — кінець нещасній дівчинці, загризе її старенька, як їсти замучить. Це ж горобчик, пташеня, як вона буде зі сварливою бабусею справлятися?

Горобчика звали Дашею. Вона старшенька в багатодітній родині була, перша помічниця в домі. За малечею доглядала, обіди варила, прала, речі лагодила — все вміла.

Мамка жаліла доньку, от і відпустила до занедужалої тітки з умовою, що та допоможе їй у місті здобути освіту. Будинок притих, усі чекали розвитку подій.

Наступного ранку Дашка вийшла на подвір’я, заплющила очі, підставивши сонцю обличчя, посміхнулася, погладила товстого двірничого кота Філіпа Петровича і підстрибом поскакала в булочну, затиснувши в руці шопер і весело наспівуючи. Сусіди заспокоїлися: — жива поки що, і пішли займатися своїми справами.

Дівчина виявилася твердим горішком, як Ангеліна не старалася, розкусити не змогла. На несправедливі причіпки й грубі укази незадоволеної родички, дівчинка відповідала спокійно, ввічливо і з гідністю, зверталася тільки на ім’я по батькові, дивувала незворушністю, витримкою й охайністю.

А ще я б сказала — витонченістю смаку та унікальною елегантністю. Мала на все свою думку, і ненав’язливо слідувала своїм принципам.

Насамперед навела лад на кухні — вікна блищать, каструлі виблискують, на столі чиста скатертина і красивий столовий сервіз. Ангеліна Вікторівна намагалася проти сервізу протестувати, але дівчина впевнено і твердо наполягла — навіщо гарному посуду в шафах припадати пилом, будемо з нього їсти.

А коли Даша почала готувати й квартирою попливли апетитні аромати, старенька язик прикусила і пішла до обіду переодягнутися — ну, не сядеш же до дорогої писаної, німецької тарілки в старому халаті. Тут більше підійде блузка кремова з рюшами, спідниця до підлоги й туфлі човники.

Ошатна старенька в їдальню з’явилася й охнула — краса! виделка зліва, ніж і ложка праворуч, серветки, супниця, чашечки порцелянові, блюдця, печиво в кришталевій вазі. І Даша ввічливо так Ангеліні каже — Смачного!

Хіба міг хтось знати, що цей тендітний, сільський горобчик обожнює читати книжки про сервірування столів, вивчив вздовж і впоперек правила етикету і мріє стати ресторатором?

Потихеньку дівчинка приводила занедбану квартиру до ладу, а заодно і стареньку — пропускаючи повз вуха її бурчання, вимагала охайності й акуратності, хвалила за допомогу і самостійність.

На сніданок готувала кашу і какао на молоці, на вечерю — овочі. Стіл накривався, як у найкращих будинках, за всіма правилами — соусники, молочники, цукорниці, салатниці.

Ангеліна спочатку, звісно, намагалася бурчати й засуджувати наполегливість Даші, але незабаром здалася. Тут і сліпому видно — життя то на краще повернуло.

Ось старенька якось не стрималася і розплакалася — ніхто її ніколи не хвалив, а Даша — пташка сільська, завжди похвалить, у щічку чмокне, обійме.

Ангеліна піднеслася, згадала молодість і звані обіди, почала навчати дівчинку бездоганним манерам і тонкощам накривання столів із врахуванням приводу, меню і часу доби, починаючи від текстури й розміру скатертини, закінчуючи сільничками та перечницями.

Як сервірувати обід і як вечерю, святковий стіл і стіл чайний. Куди дивиться ручка кавової чашечки й де лежить лопатка для торта.

На наших очах сусідка потихеньку почала відтавати, оживати, відновила прогулянки до парку, походи до перукаря і на манікюр, до театру. Охайний одяг, доглянуте взуття, сумочка.

Ангеліна і Дашу до зими одягнула — шубка, теплі чобітки. Не дарма кажуть — з ким поведешся, від того й наберешся.

Ніхто не чув, щоб Даша голос підвищила, завжди посміхається, ввічлива, привітна. Сонячна дівчинка. За нею та Ангеліна подобрішала, ні-ні, та побажає під час зустрічі доброго вечора, чим спочатку викликала в мене острах і здивування: може, не почула? здалося? Диво дивне, та й годі.

З Дашою ми незабаром познайомилися, почали спілкуватися, я брала її з собою в «Книжковий», тоді то і звернула увагу на її вибір — етикет, сервірування столів, прикрашання страв, посуд. Тоді то й дізналася про її мрію стати ресторатором.

На мої розпитування, як вона справляється з примхливою бабусею, дівчинка відповіла — ви теж думаєте, що вона погана? Я помітила, багато хто її не любить.

Ніхто не знає, а вона мою маму від смерті врятувала, оплатила операцію і лікування за кордоном. А поки мама в клініці лежала, Ангеліна Вікторівна нам посилки й гроші відправляла.

Вона всю нашу сім’ю врятувала. Ось у мене шість сестер і братів, і ми всі живі та здорові завдяки їй. Мене тряхнуло.

Укотре життя ткнуло носом у те, що ніколи не варто лізти в судді й розвішувати ярлики, людина не завжди та, що ми бачимо. У кожної долі своя історія, у кожного серця своє дно.

А ще у кожного своє ставлення і вимоги до навколишнього світу і на те, найчастіше, є певні причини, які нам невідомі. Ми не зобов’язані приймати недоліки інших людей, але ми можемо бути терпимішими й добрішими.

У житті нашого під’їзду настала тиша та божа благодать. Але ненадовго. В один із зимових днів Ангеліна не стрималася.

З’явився в нашому дворі собака, бродив від під’їзду до під’їзду, випрошував їжу, заглядав в очі. Брудний, худий, з боку в бік його мотає від голоду й холоду.

Усі женуть, ногою відпихають, а Даша у квартиру притягла. Тут Ангеліна збунтувалася, про всі етикети забула, голос зривала, ногами тупотіла — у домі килими й трояндами пахне, а вона тут зі смітника це смердюче чудовисько притягла.

Старенька верещить, за серце хапається, корвалол п’є, сусіди не знають, в який бік рятуватися, а Даша шубку зняла, на гачок повісила і повела собаку до ванної — чого сперечатися, краще робити те, що вирішила, перевірено вже не раз.

Так і вийшло — Ангеліна зітхнула приречено, допила корвалол, та пішла за великим рушником. І ось минув рік. Даша — студентка університету.

Вранці, тікаючи на заняття, махає рукою Ангеліні. Старенька — висока, статна, з чудовим віком і посмішкою, переповнена почуттям власної гідності, прямує з собакою на прогулянку в парк.

Джек уже знає і покірно виконує сім команд, щаслива Ангеліна із задоволенням відточує свої педагогічні здібності на його вихованні. У них повне взаєморозуміння і любов.

Даша цілий день на заняттях, літня пані теж не нудьгує, є тепер із ким поспілкуватися, розповісти про минулі часи, як воно все було, коли панянкою при багатому чоловікові жила.

Спогади туманять реалії, повертають молодість і красу. Ангеліна забудеться на якийсь час, замислиться, заплющить очі, потім погладить собаку, подивиться на годинник — ох ти, скоро Даша прийде.

Підніметься з крісла, помилується на відображення в дзеркалі, поправить пасмо волосся, що вибилося, і піде на кухню гріти вечерю. Сьогодні її черга накривати на стіл і мити посуд, з Дашкою ж не посперечаєшся, міцний горішок.

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!

"