– Діма, як же я дітям скажу?

 

– Діма, як же я дітям скажу? Що вони про мене подумають? – запитувала приваблива жінка середнього віку свого супутника.

– А що тут думати? – спокійно відповідав чоловік, – Вони вже не маленькі! Зрозуміють все.

– Ні, я переживаю. Може, даремно ми на це зважилися?

– Не говори дурниць, Марино! – обурився Дмитро, – Нове життя – це завжди прекрасно! У наших дітей з’явиться братик або сестричка! І взагалі, це така рідкість! Ти що, одна така?

– Та я ж не дівчинка! Сорок вісім відзначила! Як я буду людям в очі дивитися? – продовжувала сумніватися Марина.

– Марино, заспокойся, будь ласка. Твій стан тільки підтверджує, що ми як і раніше любимо один одного. Двадцять п’ять роки ми з тобою разом, двох дітей майже на ноги поставили. І цю дитину потягнемо!

Марина доторкнулася до свого живота і прислухалася до себе. Тільки сьогодні вона дізналася про те, що чекає на дитину. Адже жінка пішла в консультацію зовсім не за цим.

Останнім часом вона почувалася недобре. Підкочувала нудота, голова крутилася, зник апетит. Але всі ці явні ознаки жінка списала на те, що її жіноче життя добігає кінця.

А тому вона пішла до фахівців, щоб ті хоч якось полегшили цей новий стан.

Приймала її якась дівчина, яка явно тільки вчора закінчила інститут.

Оглянувши пацієнтку, вона хмикнула і відправила її здавати аналізи з позначкою «Терміново».

А коли з лабораторії принесли заповітні папірці, то посміхнулася на весь рот і повідомила:

– Марино Володимирівно! Це те, що я і підозрювала. Не сказала вам відразу, щоб не хвилювати.

Ви станете матір’ю! Вітаю вас! Відразу попереджаю, буде нелегко. Але разом ми впораємося!

– Що? Ти, дівчинко, мабуть, помилилася! Яка дитина? Мені вже сорок вісім!

У нас взагалі рідко це бувало останнім часом, турбот повний рот і без цих дурниць. Я і чоловіка востаннє до себе підпускала….

Тут Марина замовкла, ймовірно, роблячи в голові якісь підрахунки. Дівчина в білому халаті дивилася на неї і посміхалася.

– Господи! Невже? Що я дітям скажу? Ви знаєте, у мене ж дочка – студентка третього курсу! Синові шістнадцять років! Господи! Що вони про мене подумають?

– Та не хвилюйтеся ви так! – лікарка взяла її за руку, – Ви чоловікові скажіть! А потім разом і придумаєте, як краще подати цю новину дітям! Ви ж не будете позбавлятися дитини?

Марина нерозуміюче дивилася на цю дівчинку, потім різко встала і вийшла з кабінету.

Чоловікові вона повідомила відразу:

– Діма, у тебе буде обід? Я приїду в кафе навпроти твого офісу. Нам потрібно поговорити!

– Що, Артем знову щось накоїв? Ну,я йому задам! Ніякого спокою від цього хлопця!

– Ні, ні, Діма. Артем нічого не накоїв. У мене інший привід для розмови.

– Ти мене заінтригувала, звичайно! Не чекай обіду, приїжджай зараз, я спущуся в кафе.

Подружжя зустрілося через пів години. Дмитро довго не розумів, про що йому говорить дружина.

Вона плакала, щось говорила про пелюшки, про недосипання, про декрет, згадала навіть свою кар’єру.

Чоловік спочатку вирішив, що її хвилювання пов’язані з дочкою.

Він зареготав і запитав:

– Олена нас дідом і бабкою вирішила зробити? За Єгора заміж зібралася яи що?

– Та не Олена, Діма, – роздратовано відповіла Марина, – Я!

– Ти? Ти хочеш сказати, що ти – при надії?!

– Ну так.

– А хто ж, вибач, батько? – похмуро запитав Дмитро.

– Діма, ти дурень, так? Ну, ти, звичайно! Ну, пам’ятаєш, ми в травні з тобою вдвох в село їздили до тітки?

Ти ще говорив, що відчуваєш, як молодієш на свіжому повітрі? Ось і помолодшав! Що робити тепер будемо?

Марина знову заплакала. Дмитро, нарешті, зрозумів, що він цілком може стати батьком втретє і раптово для дружини зрадів.

– Ну ти даєш, матір! Як, що робити? Не знаєш, що роблять в таких випадках? Забула? Їж вітаміни, пелюшки будемо готувати, повзунки купувати заздалегідь!

– Діма, мені сорок вісім, якщо ти забув. І тобі п’ятдесят за два місяці! Що ми людям скажемо?

– А при чому тут люди? І навіщо ми їм повинні щось говорити, га? – м’яко запитав дружину Діма, – Ти не бійся. Я ще ого-го! Я витримаю. І тобі буду допомагати!

– Олені ще два роки вчитися, платити за навчання треба. Артем вступає до технікуму. Знову витрати. Вони скажуть, що батьки зовсім здуріли!

– Хай кажуть! Ми і їх на ноги поставимо, і маленького теж! Не переживай.

– Соромно, Господи! Як я буду їм в очі дивитися?

– Я сам їм скажу, Маринко. Вони вже у нас розумні. Ми їх правильно виховали. Невже вони не зрадіють сестричці або братику?

Ти почекай, я зараз з роботи відпрошуся. Разом додому поїдемо.

Тобі не можна в такому стані одній залишатися. І перестань, нарешті, плакати. Тобі це може нашкодити!

Незабаром подружжя опинилося вдома. Дмитро, зізнатися, тільки вдавав, що не хвилюється.

Він теж боявся повідомляти дітям таку новину. Але ж не приховувати від них?

Марина готувала вечерю і в справах трохи забулася. Заспокоїлася і плакати перестала.

А Дмитро раптом уявив, що цей звичний розпорядок і затишок незабаром буде порушений.

Знову дитячий плач ночами, цілодобові аптеки, безлад, пелюшки і розкидані всюди іграшки!

Він почав сумніватися, а чи потрібно це все їм? Але як можна сказати дружині позбутися власної дитини? Його язик просто не вимовив би таких жорстоких слів.

Він заметушився по кімнаті. І Марина помітила зміну в настрої чоловіка. Вона сказала:

– Ну що, ти усвідомив, що на нас чекає? Зрозумів, так? Може, дітям нічого не говорити все ж? Цю проблему зараз вирішити просто. Ніхто й не дізнається!

– Марино! Це не проблема! Це наш син або дочка! Звичайно, я хвилююся. Адже знову доведеться відмовитися від якихось своїх звичок.

Але, подумай, Оленка вже доросла. Вона ось-ось вийде заміж! Піде з дому. Артем через два роки піде в армію. Потім одружиться.

А ми що, значить, в старців себе запишемо? Ні, давай ніяких “проблем” вирішувати не будемо! Розберемося ми з цим усім разом!

Виростимо і виховаємо. Якщо треба буде, діти допоможуть! Не кинуть вони маленького. Не так я їх виховував!

Грюкнули вхідні двері. Додому прийшов Артем. Він пройшов до кухні, побачив батьків і запитав:

– А, що сьогодні вихідний? Ви чому не на роботі?

– Артем, сядь. Потрібно поговорити! – суворо наказав батько.

Було видно: хлопчина напружено згадує, що він такого накоїв, що мати і батько відпросилися з роботи для розмови з ним.

Але на думку нічого не спадало. Він сів і завбачливо надів на себе каятливий вираз обличчя.

– Синку, розумієш, ми з мамою, – батько запнувся, – Навіть не знаю, як тобі сказати, якщо чесно…

– Розлучаєтеся чи що? – вирішив допомогти син.

Батько легенько плеснув кмітливого сина по лобі і продовжив:

– Типун тобі на язик! Навпаки. У тебе скоро з’явиться братик або сестричка!

Артем дивився на батьків і не розумів, про що йому говорять. А коли зрозумів, видихнув з полегшенням:

– А я думав! А, чого ж ви на себе такий суворий вигляд напустили? Я вже думав, щось серйозне!

Дізналися, може, чогось про мене, або хтось поскаржився! Молодці! Вітаю! Це все? Мамо, я хочу їсти. У нас є що-небудь?

– Синку, сядь. Ти, напевно, не зрозумів. Мама при надії. У вас з Оленою скоро з’явиться братик або сестричка!

– Так, я зрозумів! Ну, добре. У Катьки в нашому класі теж мати нещодавно зробила її старшою сестрою! А в неї, взагалі, батька навіть немає!

Артем встав і вийшов з кухні. Було чутно, як він щось наспівує у своїй кімнаті. Новина, здавалося, ніяк не вплинула на його гарний настрій.

Дмитро знизав плечима і підморгнув дружині. Потім він пошепки сказав:

– Залишилася Олена…

А ось з Оленою виявилося не все так просто. Вона обурено дивилася на батьків, а коли прийшла до тями, заявила:

– Ви що, зовсім збожеволіли на старості років? Мамо, як ти будеш виглядати на моєму весіллі? Ми ж з Єгором зібралися одружитися!

Перед гостями буде незручно! Соромно! Не приходь хоча б! А то вітати будеш наречену з животом!

– Ти що, матері соромишся, Олена? – суворо запитав батько, – Хочу тобі нагадати, що ти – повнолітня.

Якщо соромно з матір’ю жити під одним дахом, можеш прямо сьогодні починати самостійне життя!

Хоч з Єгором, хоч без нього! Заміж зібралася? Іди! Навчання Єгор оплачуватиме? Або у батька і матері, якої соромишся, проситимеш?

Олена замовкла. Їй стало соромно за сказане. Вона, звичайно, розраховувала на те, що батьки допоможуть з грошима після весілля.

Дівчина збентежено сказала:

– Вибач, мамо! А заміж я, напевно, поспішила! Спочатку закінчу інститут, отримаю диплом. Та й вам допомогти потрібно буде! Так, мамо?

Дмитро обійняв своїх жінок і тихо прошепотів дочці на вухо:

– Тільки не поспішай робити мене дідусем, добре? Дай мені знову стати батьком! Або ви вже з Єгором постаралися?

– Ні, ні, тату! Спочатку – інститут! Вітаю вас!

А через пів року ця сім’я стала більшою рівно на одну людину. У будинку з’явився маленький Женька.

Він став підтвердженням кохання двох дорослих людей, які прожили разом більше двадцяти років.

"