"– А я не в гості, я жити, – відповідь Олени нас ввела у ступор.

 

"– А я не в гості, я жити, – відповідь Олени нас ввела у ступор. Побачивши це вона продовжила. – Ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут

Нині сестра чоловіка живе з нами у квартирі. У неї сім’я розвалилася, йти нікуди, ось вона й повернулася до квартири, яка залишилась у спадщину, де живемо ми з чоловіком. Але річ у тому, що ми гроші за її половину квартири вже їй віддали, а вона чомусь і досі не подарувала братові свою частку.

У чоловіка та його сестри на двох була батьківська двокімнатна квартира. Після смерті мами там спочатку ніхто не жив – чоловік продовжував винаймати квартиру ближче до роботи, а його сестра Альона вже була одружена і жила з чоловіком в іншому місті. Квартиру вони здавали, а гроші ділили навпіл.

Коли ми з чоловіком розписалися, то продовжували жити на його орендованій квартирі. Я працювала, він працював, проблем із грошима не було, тому на їхню спільну квартиру із сестрою жодних планів не було. Я там була кілька разів, коли мешканці виїжджали та потрібно було перевірити стан квартири, і мені вона не сподобалася – звичайна бабчина квартира, саме те для здачі. Але щоб там жити, треба робити капітальний ремонт.

З сестрою чоловіка я теж бачилася всього кілька разів. Перший вона приїжджала до нас на весілля, друга – ми їздили до них у гості на хрестини племінника чоловіка. Враження про неї склалося позитивне. Начебто адекватна жінка, особливих тарганів у голові я не помітила. Ми особливо близько не спілкувалися, але байдуже.

На орендованій квартирі ми прожили два роки після весілля, а потім ми почали планувати дитину. Постало питання про те, як ми житимемо в декреті. Чоловік бадьорився, що зможе і за квартиру платити, і нормально сім’ю забезпечити, але я в цьому сумнівалася. Це поки він жив один, йому багато не треба було, а тут ще мене з дитиною треба буде утримувати. Цілком інші гроші.

Тоді ми подумали, що є квартира, яка приносить не так багато прибутку, зате може суттєво скоротити витрати, якщо там жити. Ремонт можна буде робити поступово, головне, що дах над головою буде. Обговорили з чоловіком цю тему і він вирішив запропонувати сестрі викупити її частку.

Вони поговорили, Олена, наскільки я зрозуміла, погодилася продати братові свою частину квартири.
– Тільки оформлятимемо за договором дарування, гаразд? Так вигідніше вийде, – запропонувала вона, а чоловік погодився.

Ціну Олена завищувати не стала, варто відзначити. У нас із чоловіком було дещо відкладено, та й мої батьки вирішили допомогти, дали чималу суму.

Чоловік із сестрою мали зустрітися, щоб він передав гроші й вони узгодили всі формальності, але щось не складалося. То чоловік захворіє, то його у відрядження відправлять, то в Олени дитина занедужає, то ще щось. А потім у мене почалися проблеми зі здоров’ям, і я перестала стежити, що там у них відбувається. Вистачало того, що чоловік говорив “у мене все під контролем”.

Ми переїхали на нашу квартиру, почали облаштовуватися. Мені не подобалася ситуація з ремонтом, але я заспокоювала себе тим, що тепер це наше житло, і згодом ми все переробимо так, як нам подобається.

Щось по дрібницях ми робили відразу, наприклад, поміняли штори та посуд, але основний ремонт залишили на якийсь час “після декрету”.
– Зате не шкода буде, коли дитина шпалери розмалює, – міркував чоловік.

Дитина в нас з’явилась дев’ять місяців тому. Пів року у нас все йшло добре. З малюком, звичайно, втомлювалася, але це було очікувано. В іншому мене моє життя влаштовувало. Поки одного дня на порозі квартири не з’явилася Альона з валізами та дитиною в руках.

Спочатку я подумала, що вона приїхала погостювати, а чоловік забув мене попередити. Він був на роботі, я не стала його турбувати, гадаю, хай йому сюрприз буде.

Олену я зустріла, розмістила у другій кімнаті. Мене збентежили дві величезні сумки, з якими вона приїхала, але мало, раптом вона не вміє подорожувати без нічого.

Вигляд у сестри чоловіка був якийсь втомлений, але я списала це на втому з дороги. Їхати від них із чоловіком до нас і не надто далеко, але удвох із дитиною та такими баулами може бути складно. Запитаннями я її не дошкуляла, нехай відпочине, та й мені було чим зайнятися.

Увечері з роботи прийшов чоловік і здивувався, побачивши сестру. Здивувався – це м’яко сказано, виявилось, що він не забув мене попередити, а сам нічого не знав. За вечерею він поцікавився, чи надовго Альона до нас у гості.

– А я не в гості, я жити, – відповідь Олени нас ввела у ступор. Побачивши це вона продовжила. – Ми з чоловіком розлучаємося, жити з ним більше не можу. Іти мені нікуди, тому я поки що поживу тут.

Сумна подія, звісно, але в нас не готель. Та й спитати господарів не завадило б, чи згодні вони приймати затяжних гостей. Про це я сказала сестрі чоловіка.

– За документами, це і моя квартира теж, тож питати я за фактом не зобов’язана. Хоча згодна, що негарно вийшло. Обіцяю, що постараюся у стислий термін розібратися зі своїми проблемами та з’їхати від вас, а там і свою частку переоформлю, – відповіла Олена.

Я дивилася на чоловіка, а він уткнув погляд у тарілку.
Після вечері я з’ясувала, що досі чоловік не переоформив квартиру на себе.

– Та все якось не збігалися ми з Оленкою, а потім замотався, взагалі з голови вилетіло, – виправдовувався чоловік. Отак просто вилетіло з голови оформити на себе майно, за яке ти вже заплатив гроші! Я шокована була від цієї простоти!

– Ну що ти так нервуєш! Поживе Оленка з нами небагато, потім вирішить свої проблеми та з’їде. Вона ж не відмовляється переоформити квартиру. У мене є й розписка, що я їй гроші віддав. Зараз вона у своєму житті розбереться, з’їде і перепише свою частку, – метушився чоловік, а в мене голова йшла кругом.

Ось уже три місяці ми живемо, як у комуналці. Погано про сестру чоловіка говорити не хочу, вона мені з дитиною допомагає періодично, з домашніми справами теж без питань допомагає, намагається вирішити проблеми із садком для свого сина та роботою для себе.

Але все одно тяжко так жити. В нас різні звички, різні смакові пристрасті та погляди на виховання дітей. Поки що тримаємо нейтралітет, але як довго це триватиме, хто б знав.

Вигнати її не можна, це не за законом і не по совісті, але й жити такою комуною теж важко. Невідомо, коли вона зможе вирішити свої проблеми та переїхати, що теж додає нервів.

А ще я зрозуміла, що тепер буду всі важливі питання перевіряти ще раз сама, а не довірятиму чоловікові. А то він може раптово “забути” про щось дуже важливе.

"