"Бабуся прокинулася вже в будинку для літніх людей. Невістка організувала все ретельно, але згаяла один момент…

 "Бабуся прокинулася вже в будинку для літніх людей. Невістка організувала все ретельно, але згаяла один момент…

Свідомість повернулася до Ганни Степанівни раптово. Вона розплющила очі і виявила себе в незвичній кімнаті, що нагадувала лікарняну палату.

Голова розколювалася, скроні пульсували від болю, а в пам’яті зяяла порожнеча, як вона тут опинилася, що сталося?

Заплющивши очі, вона спробувала подумки відновити події, які могли привести її в це місце. Перед внутрішнім поглядом постала її квартира – двокімнатна, скромна, але затишна.

Вона дісталася покійному чоловікові від заводу. Як його не стало, вона продовжувала жити там із сином Ігорем. Довгі роки в будинку панували розуміння та тепло.

Все змінилося, коли в Ігоря з’явилася дружина. З приїздом Аліни атмосфера розжарилася – напруга між невісткою та свекрухою виникла майже одразу.

– Це відстой, – заявляла Аліна, оглядаючи квартиру. – Меблі – музейний експонат, штори – з радянських часів. Тут все треба викинути!

Ганна Степанівна тільки стримувалась з останніх сил. Для неї кожна річ у квартирі була пов’язана з дорогими спогадами про чоловіка.

– Це мій дім, і вирішувати, що викидати, буду я! Не подобається – двері не зачинені, – різко відповіла вона.

Для Аліни це пролунало, як виклик. Вона причаїла образу і вирішила діяти по-своєму. Вже наступного дня вона вимагала прибрати книги:

– Тут не можливо дихати! Вся квартира в пилюці! А ми, між іншим, чекаємо на дитину!

Ганна Степанівна спалахнула:

– Ці книги для мене не просто папір. Хочете дихати – протріть. А до моєї бібліотеки руки не тягніть. Інтер’єр змінювати не поспішайте, дочекайтесь, поки мене не стане.

Скандали стали постійними. Незабаром Ігор, змучений нескінченними суперечками, з’їхав з дружиною в орендовану квартиру. Але матір він відвідував регулярно. Якось він, трохи зніяковіло, попросив:

– Мамо, будь ласка, постарайся налагодити стосунки з Аліною. Нам тяжко, і ти нам потрібна.

– Я намагаюся. Тільки складається враження, що їй конфлікти до душі, – озвалася Ганна Степанівна.

– Вирішимо, – сказав він, хоча сам не знав, як.

Життя круто змінилося, коли в парку вона випадково познайомилося з Володимиром – літнім вдівцем, добродушним і самотнім.

Їхня розмова затяглася – було тепло, по-справжньому. Вперше за довгий час вона відчула легкість. Володимир був простий, відкритий та щирий. Вона ніби ожила.

Пізніше, за вечерею, вона вирішила представити його синові та невістці.

– Ігор, Аліно, це Володимир Іванович. Ми вирішили, що він житиме зі мною.

– А ви, – додав Володимир, посміхаючись, – можете переїхати в мою квартиру. Вона невелика, але безплатна.

Аліна вибухнула:

– Ви що, знущаєтесь? Ми з дитиною – в однушці, а ви тут насолоджуватиметеся життям?! Ніколи!

Гримнувши стільцем, вона пішла. Ігор, почервонівши, пробурмотів: «Вибач… гормони…» – і поспішив за нею.

Ганна Степанівна залишилася сидіти, приголомшена і втрачена.

…Спогади обірвалися різким спалахом болю. Вона заплющила очі. Де ж вона? Як сюди потрапила?

Двері відчинилися, увійшла молода жінка в білому халаті. Вона мовчки перевірила пульс та температуру.

– Пані, прошу… поясніть, де я? Що зі мною сталося? – звернулася Ганна Степанівна.

– Ви не пам’ятаєте? – відповідь була холодна. – Ви напали на жінку похилого віку. Її ледве врятували. Вам дуже пощастило, що все обійшлося.

– Що ви кажете?! – здивувалася вона. – Я нікого не чіпала! Ви помилились!

Медсестра нічого не відповіла. Зробила укол і вийшла, не удостоївши її поглядом.

Через деякий час з’явилася жінка років шістдесяти з відкритим обличчям.

– Привіт. Ти, мабуть, Ганна? Я – Олена. Тут нещодавно, але вже багато чого зрозуміла. Це не лікарня. Це будинок для літніх. І найчастіше сюди потрапляють не через хворобу, а через сімейні чвари.

Ганна Степанівна розгубилася:

– Але ж в мене все є – квартира, пенсія. Син ніколи не зробив би такого…

– Тут майже у всіх було «все». Але, як бачиш, всі опинилися тут. У когось раптом з’явилася деменція, в інших – напади агресії. Все легко підробити.

– Я не хвора! У мене ясний розум! – вигукнула Ганна Степанівна, стримуючи сльози.

– А ти згадай, що було перед цим. Щось дивне? Якісь симптоми?

Вона замовкла. Останні дні спливали важко. Але дещо згадувалося… Аліна почала частіше приносити їжу. Особливо ті смачні пиріжки, від яких неможливо було відмовитися. Після них хотілося спати… Думки плуталися.

– Це вона. Це її ідея. Вона завжди мене ненавиділа. Але Ігор… він би не дозволив… І Володимир… вони мене знайдуть.

Олена похитала головою:

– Не варто сподіватися. Тут не дзвонять, не пишуть. Ми для них забуті. Документи оформлені. Все “законно”.

– Я не здамся. Я не залишусь тут! Я втечу! – рішуче сказала Ганна Степанівна, стираючи сльози.

– Зараз рано. Бачила Ірину, ту медсестру? Вона не просто зла – вона справді небезпечна.

Слова Олени змусили Ганну похолонути, але вона стиснула руку нової подруги:

– Ми не можемо тут залишитися. Потрібно вибратися, за будь-яку ціну.

– Я дещо придумала, – ледь чутно промовила Олена. – У цьому місці працює одна добра медсестра – Даша. Вона хоче допомогти, але не знає, кому можна повідомити. Тут ні в кого немає зв’язку із зовнішнім світом.

– А в мене є! – з надією вигукнула Ганна. – Володимир, моя близька людина, колишній військовий. Він нас точно не покине!

Наступного вечора, коли медсестра Дар’я зайшла до палати, жінки переглянулись і наважилися. Переконавшись, що ніхто не спостерігає, Даша простягла мобільний телефон і тихо промовила: —

– У вас лише кілька хвилин. Швидше.

Насилу утримуючи в тремтячих пальцях слухавку, Ганна набрала номер. Після коротких гудків на другому кінці пролунав голос:

– Володимире, це я, Ганна. Все розповім потім. Зараз головне – приїдь за адресою і витягни нас звідси. Віриш мені?

Не минуло й двох годин, як за вікнами пролунало виття сирен. Ганна кинулася до підвіконня і вигукнула:

– Вони приїхали! Ми врятовані!

Поліцейські швидко проникли в будівлію, попрямувавши до адміністратора установи. Володимир увірвався до палати, де знаходилися Ганна та Олена.

Він обійняв Ганну міцно, з полегшенням:

– Аліна обдурила мене. Запевняла, що ти тяжко хвора. Ігор був у від’їзді, а вона сказала, ніби ти сама не хочеш ні з ким розмовляти… Я так сумував за тобою…

Ганна повернулася додому разом із Володимиром. Олену вона запросила пожити в них, доки все не вляжеться. Коли Ігор повернувся і дізнався, що зробила його дружина, він був вражений.

Щодо керівництва установи, та деяких співробітників, було розпочато слідство. Аліна опинилася під арештом. Там, у слідчому ізоляторі, вона стала мамою, і Ігор вирішив забрати сина до себе.

Це стало джерелом величезної радості для Ганни та Володимира.

Пізніше, через суд Ігор розлучився з Аліною. А Володимир, переїхавши до Ганни, присягнув, що більше ніколи не дозволить нікому її образити.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Не надто велика ціна за двокімнатну квартиру? Ставте вподобайки.

"