Раптовий пронизливий крик вибив мене з роботи. Це кричала моя свекруха. Перед нею стояв мій син, який виглядав наляканим і розгубленим. Коли я дізналася, що сталося, була просто шокована — не могла повірити своїм вухам.

Минулої осені ми з чоловіком зробили для себе непростий, але необхідний крок — переїхали жити до його матері, у приватний будинок. Причиною стали високі витрати на оренду житла, які стрімко зростали, а ще страх, що в зимовий період можуть вимкнути електропостачання. У Наталії Карпівни, навпаки, тепла пічна опалювальна система, дім затишний і просторий, та й сама вона живе одна, тож нам там було зручно оселитись.

Єдиний недолік – довший шлях до школи і роботи. Наш син навчається у шостому класі, дуже відповідальний, розумний хлопчик, який обожнює своїх однокласників та вчителів. Особливо тепло ставиться до класної керівниці — Тетяни Іванівни, вчительки історії, котра користується серед дітей великою повагою.

Ми ретельно готувалися до свята останнього дзвоника. Цього року я вирішила обійтися без дорогих букетів — ціни на квіти підскочили до небес, а невеликий букет коштував майже 500 гривень. Тож обрала простіше рішення — купила коробку цукерок.

І ось, ранком 30 травня, поки ми збиралися святкувати, почула нестерпний галас. Виходжу — а там свекруха кричить на мого сина. Хлопець стоїть біля клумби у дворі з півоніями в руках, наляканий і розгублений.

– Подивися, що він натворив! Я так чекала, коли ці квіти зацвітуть! Який жорстокий! Хоч би дозволу спитав! — сердито вигукує вона.

– Синку, навіщо ти рвав квіти? — питаю я.

– Хотів подарувати Тетяні Іванівні, зробити їй приємність, — тихо відповідає він.

– Чому не спитав?

– Я думав, що можна… Ми ж сім’я.

Син ледве стримував сльози. Я намагалася його заспокоїти, але серце було розбитим від того, як різко відреагувала свекруха.

– Навіщо так кричати? Він же не зі зла це зробив, хотів добре вчинити! – сказала я.

– Хоче квіти дарувати — хай сам і купує, а не позбавляє мою клумбу! З такою поведінкою виростуть злодюжки!

Я попросила сина залишити півонії у вазі, а сама ми поїхали до школи трохи раніше, де все ж придбали квіти. Та цей випадок залишив гіркий присмак. Що ви думаєте про цю ситуацію? Як би ви відреагували на місці свекрухи, а як – на місці мене чи сина?