Кому ти тепер потрібна? Ревнива істеричка. Іван у тебе позитивний та вихований. Ніколи не повірю, що він загуляв на стороні. Це просто твої фантазії. А все від того, що сім’ї справжньої немає і дітей

Кому ти тепер потрібна? Ревнива істеричка. Іван у тебе позитивний та вихований. Ніколи не повірю, що він загуляв на стороні. Це просто твої фантазії. А все від того, що сім’ї справжньої немає і дітей

-Алло, Іван? Ти коли свої речі забереш? Набридло вже об твої валізи спотикатися. Вже місяць після розлучення пройшов, а він і не чухається. Чи я сумую? За тобою? Не лести собі, Іванчук. Я може без тебе тільки жити почала.

А як ти поживаєш? Напевно відчув волю і розважаєшся з дамами на всю котушку. Ой не треба. Про твою нескінченну роботу я за час нашого шлюбу наслухалася.

Я що роблю? На побачення збираюся із симпатичним чоловіком. І нічого я не вигадую. Все поспішаю, за речами завтра приїдь, я вдома буду. Не забереш, у під’їзд виставлю!

Олена натиснула на кнопку і покрутила слухавку в руці. Допила залишки кави та підійшла до вікна. Звичайно вона злукавила про побачення. Нема в неї нікого. Навіть на прикметі…

Хоча чого це вона, а Максим? Як дізнався, що вона розлучилася, одразу натяки почалися. У кафе сходити, чи там у театр. Вона мало не розреготалася. Максим і театр? Це несумісно, навіть якщо уявити його в костюмі. Тим більше, він був давно одружений і мав чотирьох доньок.

І вигляд у нього… Розтягнутий светр дев’яностих років і джинси з колінами, що відвисли. Наречений знайшовся, тільки настрій зіпсував. Невже вона у свої сорок три вже стала така, що до неї залицяються отакі диваки?

Як завжди вранці вона, замислившись, приготувала сніданок на двох. Подумки насварила себе і вивалила все у відро для сміття. Налила собі каву і без апетиту пожувала бутерброд. З одного боку одне добре. Ніхто не просить їжі, випрати брудні сорочки. Вдома не валяються шкарпетки та речі.

Іван завжди був неакуратним. Скільки разів вона скандалила із цього приводу. Він примружувався, мав короткозорість і божився, що це востаннє. Але наставав новий день і все повторювалося.

Може, якби в них були діти, все було б інакше. Але Олена все тягла. Боялася спадковості. У неї молодший брат народився слабий. І коли вона приїжджала до батьків і бачила, як вони вже втомились від догляду за такою дитиною, їй своїх дітей вже категорично не хотілося.

Адже весь розпорядок у домі батьків був підпорядкований лише Ігореві. Особлива дієта, вправи, які тридцятирічний чоловік не хотів робити і репетував, як ошалілий. І вона тікала звідти, від цих всіх криків і метушні.

Вона пропонувала знайти пристойний інтернат для таких як Ігор. Так мама виставила її зі словами:

-Безсердечна. Своє дитя роди, потім зрозумієш, як це, рідну дитину – в притулок!

Іван спочатку просив дитину, благав, а потім махнув рукою. Олена починала бурхливо плакати і говорити про брата. Істерика могла тривати години дві, а потім він сам її і заспокоював. Розмови на цю тему потім довго не піднімалися.

І ось залишившись одна, Олена вперше подумала, що хоче маля. Щоб купати, годувати та дивитися, як дитинка дорослішає. Вона уткнулась в подушку і заплакала. Від самотності та нікчемності свого життя…

І з Ванею вона розійшлася, бо запідозрила його у зраді. Йому постійно дзвонила якась Світлана і навіть особливо не ховалась. Він доводив їй, що це просто його колега, але вона не вірила. Навіть з’їздила до нього на роботу, де довго стояла за рогом і чатувала.

І нарешті побачила, як він спускався сходами і його наздогнала симпатична жінка в норковій шубці і взяла його під руку. Вони весело розмовляючи, дійшли до його машини і він галантно відчинив їй дверцята. Того ж вечора Олена виставила його зі словами:

-Розлучення і ніяких ні!

Згадала його сумний погляд на сходах ЗАГСу і своє веселе:

-Прощавай.

І пішла, цокаючи каблучками. Озирнулася тільки раз і з розчаруванням не побачила колишнього чоловіка. Прийшла додому і відкрила ігристе, але здолала лише один келих. І вперше пошкодувала про свою принциповість. Ще й мама додала вогню, насваривши її по телефону:

-Яка ж ти дурепа. Такого гарного чоловіка покинула. Кому ти тепер потрібна? Ревнива істеричка. Іван у тебе позитивний та вихований. Ніколи не повірю, що він загуляв на стороні. Це просто твої фантазії. А все від того, що сім’ї справжньої немає і дітей.

-Алло, Іван? Чому вчора не прийшов? Через тебе я весь вихідний вдома просиділа. Побачення? Яке? Ах, побачення. Все було чудово. Квіти та купа компліментів. А як там твоя Світланка поживає? Заміж виходить? Не за тебе чи що? Ні. Та ти що? Пощастило твоїй колезі, знайшла іноземця.

А ти все так у Бориса й живеш? Ну так, напевно, тісно вам там? А знаєш, Іване, я тут про дитину замислилась. Ось чому ти слухав мене? У нас давно вже був би малюк, чи навіть двоє. Що ти робиш? Одягаєшся і їдеш до мене? Навіщо? Чому? Але я, – але в трубці запищали короткі гудки.

Іван увірвався в квартиру в розстебнутому пальті та шапці набік. Схопив Олену в обійми і закрутив просто в коридорі.

-Оленочко, як я радий, як радий. Нарешті ти дозріла. Оленка, я люблю тебе і більше нікуди не піду, так і знай, – говорив він, покриваючи її обличчя поцілунками.

А вона плакала та шепотіла:

-І не треба. Я тебе нікуди не відпущу, Іван і не сподівайся…

Через дев’ять місяців у них народився син. Здоровий і дуже гарний малюк, якого назвали Сашком…

"