"– Мамо, може, Ліза має рацію. Цього року, справді, краще буде без гостей. Алісі ж тільки два місяці, вона ночами плаче. – Ось коли будете у своїй квартирі жити, тоді й встановлюйте свої правила. А в моїй хаті буде так, як я вирішу!

"– Мамо, може, Ліза має рацію. Цього року, справді, краще буде без гостей. Алісі ж тільки два місяці, вона ночами плаче. – Ось коли будете у своїй квартирі жити, тоді й встановлюйте свої правила. А в моїй хаті буде так, як я вирішу!

Ліза не спала третю ніч поспіль. Аліса репетувала з одинадцятої вечора до четвертої ранку. Кольки. Лікар сказала – пройде до трьох місяців. До трьох місяців лишалося ще двадцять вісім днів. Ліза рахувала кожен.

Вони жили в будинку свекрухи, Галини Петрівни. Великий двоповерховий будинок у передмісті, де свекруха мешкала сама, як чоловіка не стало.

Коли Денис запропонував переїхати до матері на рік, щоб швидше назбирати на квартиру, Ліза погодилася. Вона думала, що це буде легко. Просторий будинок, своя кімната, допомога бабусі з дитиною.

Вона не врахувала, що Галина Петрівна вважає цей будинок своїм королівством. А решту – підданими.

– Ти її не правильно тримаєш, – говорила свекруха щоразу, коли Ліза брала дочку на руки.

– Ти її перегодовуєш!

– Ти її надто тепло одягаєш.

– У мій час діти не кричали так ночами, бо матері знали, як їх доглядати.

Денис мовчав. Він працював з восьмої до восьмої, приходив утомлений, цілував доньку і йшов спати. Коли Ліза намагалася поскаржитися на постійні коментарі матері, він відповідав одне:

– Лізо, не груби їй, будь ласка, все-таки вона нам дала притулок.

Двадцятого грудня за сніданком Галина Петрівна оголосила новину:

– Тридцять першого, як завжди, буде повний будинок. Родичі, мої подруги. Гостей десять набереться. Ліза, допоможеш мені із закусками, я сама не впораюся?

Ліза обімліла.

– Галино Петрівно, а може цього року не треба?

Свекруха подивилася на невістку так, ніби та запропонувала щось неймовірне.

– Що означає “не треба”?

– Алісі два місяці. У неї кольки. Вона кричить ночами. Шум її налякає. Гості – це мікроби, хвороби. Давайте відзначимо тихо, по-сімейному.

– Тихо? – Галина Петрівна відклала виделку. – У моєму будинку на Новий рік завжди галасливо та весело!

– Дитина буде в іншій кімнаті на другому поверсі, нічого з нею не станеться. Чи ти хочеш, щоб через твоє немовля вся наша сім’я залишилася без свята?

– Вона ж не чуже немовля, вона ваша онука!

– Саме так. І вона має звикати до нормального життя в сім’ї, а не жити у стерильній палаті.

Денис спробував втрутитися.

– Мамо, може, Ліза має рацію. Цього року, справді, краще буде без гостей.

Галина обернулася до сина.

– Ось коли будете у своїй квартирі жити, тоді й встановлюйте свої правила. А в моїй хаті буде так, як я вирішу!

Ліза підвелася з-за столу і вийшла. Аліса прокинулася і закричала. Черговий напад починався рівно о дев’ятій ранку, як за розкладом.

Наступні дні Галина Петрівна дзвонила родичам та кликала гостей. Гучно, щоб Ліза чула.

– Так, звісно, приїжджайте. Як завжди, з десятої вечора. Привезете свої салати? Чудово. Дітей беріть, звісно. Нехай з Алісою познайомляться.

Ліза гойдала доньку, що кричить, і розуміла, що божеволіє. Діти родичів – це діти шкільного віку, які притягнуть до будинку всі віруси світу. Це шум, крики, біганина. Це двомісячна Аліса, яка від стресу кричатиме не три години, а всі п’ять поспіль.

Виїхати було нікуди. Батьки Лізи робили ремонт, самі жили на розкладачках. Найняти квартиру навіть на дві ночі – це п’ятнадцять тисяч зі скарбнички на майбутнє житло.

Двадцять п’ятого грудня Ліза відкрила програму з готелями. Подивилася варіанти за містом. Знайшла невеликий готель у сосновому лісі. Тихе місце, номер з дитячим ліжечком. Двадцять тисяч за дві ночі.

Вона подивилася на свій рахунок. На ньому лежало двісті вісімдесят тисяч гривень. Їхні спільні накопичення на квартиру. Кожна гривня була на обліку. Кожна витрата обговорювалася.

Ліза забронювала номер, не питаючи чоловіка.

Вранці тридцять першого грудня Галина почала витягувати посуд. Гуркіт стояв такий, ніби свекруха спеціально кидала кожну тарілку на підлогу. Аліса прокинулася і закричала. Ліза взяла доньку на руки, вийшла на кухню.

– Ми їдемо.

Галина обернулася з каструлею в руках.

– Що?

– Ми їдемо. Я найняла номер у готелі за містом. На дві ночі. Там буде тихо.

Свекруха поставила каструлю на стіл так, що посуд забряжчав.

– Ти з глузду з’їхала? На які гроші? Ви ж збираєте на квартиру.

– На гроші із нашої скарбнички. Двадцять тисяч.

– Двадцять тисяч за дві ночі? Ти спустила двадцять тисяч із накопичень на квартиру заради двох днів у готелі?

– Заради здоров’я доньки та мого розуму! Так. Спустила.

Галина Петрівна зблідла.

– Денисе! Іди сюди негайно!

Чоловік вибіг із кімнати.

– Що сталося?

– Твоя дружина спустила двадцять тисяч на готель. З ваших накопичень на квартиру. Через те що я хочу зустріти Новий рік у власному будинку.

Денис подивився на Лізу.

– Це правда?

– Правда. Я зняла номер. Ми їдемо за годину.

– Лізо, ти у своєму розумі?

– Ні, – спокійно сказала вона. – Я не при своєму розумі вже місяць. Я не сплю третю ніч поспіль! Твоя мати влаштовує вечірку на десять осіб у будинку, де двомісячна дитина з кольками!

– Вона вважає, що має право робити будь-що, тому що це її будинок. Добре. Я плачу двадцять тисяч за те, щоб дві ночі пожити в тиші.

Галина сіла на стілець.

– Ти невдячна. Я вам дала притулок. Даю вам дах над головою. А ти.

– Ви дали нам дах над головою в обмін на те, що ми житимемо за вашими правилами. Добре. Але на дві ночі я купую собі право жити по своєму.

Денис мовчав. Дивився на дружину, на матір, на дочку, що кричить, на руках у Лізи.

– Мамо, – нарешті сказав він. – Ми їдемо.

– Що?

– Ми їдемо. Святкуй, з ким хочеш. Ми зустрінемо Новий рік у готелі.

– Ти обираєш її? Після всього, що я для тебе зробила?

– Я обираю свою родину! Дружину та дочку!

Вони зібрали речі за двадцять хвилин. Галина сиділа на кухні й мовчала. Коли вони виходили, вона сказала лише одне.

– Не повертайтесь!

– Повернемося другого січня, – відповів Денис.

Вони поїхали під поглядом свекрухи, сповненої люті та нерозуміння.

Готель виявився тихим. Маленький номер з дерев’яними стінами, що пахнуть сосною. Дитяче ліжечко стояло біля стіни. Ліза поклала туди Алісу, лягла на ліжко і заплющила очі.

Тиша. Вперше за два місяці – абсолютна тиша.

Аліса спала. Не кричала, не крутилася. Спала чотири години поспіль. Потім прокинулася, поїла і знову заснула. Наче й не було жодних кольок.

– Може, їй просто потрібна була тиша, – сказав Денис.

– Може, мені потрібна була тиша, – відповіла Ліза і заплакала.

Чоловік обійняв її.

– Вибач, що довів до цього. Вибач, що не зрозумів раніше.

Вони зустріли Новий рік удвох, у тихому номері, зі сплячою дитиною. Без гостей, без галасу, без Галини Петрівни. Це був найкращий Новий рік у житті Лізи.

Другого січня вони повернулися. Будинок зустрів їх неприродною чистотою. Жодних слідів учорашньої вечірки. Галина стояла на кухні, накривала стіл.

– Чай будете?

– Будемо, – сказав Денис.

Вони сіли. Пили чай у мовчанні. Аліса спала у візку, і її не будив гуркіт посуду, бо Галина рухалася тихо, майже безшумно.

– Як відпочили? – нарешті спитала свекруха.

– Добре, – відповіла Ліза. – Аліса проспала всю ніч.

– Значить, їй сподобалося.

– Значить, їй потрібна була тиша.

Свекруха кивнула. Більше про свято вона не питала. Про гостей не згадувала. Наче й не було того скандалу тридцять першого грудня.

Увечері Ліза перевірила рахунок. Двадцять тисяч пішло, але вона не шкодувала. Це була найвигідніша покупка у її житті. А ще вона довела, що навіть живучи в чужому будинку можна мати право голосу. Нехай і за гроші.

Денис обійняв її перед сном.

– Ми з’їдемо звідси максимум за пів року. Обіцяю.

– Добре, – сказала Ліза.

Але вона знала, що, якщо знадобиться, вона знову зніме готель. Знову заплатить із накопичень. Тому що іноді гроші – це єдиний спосіб купити собі свободу. Навіть, якщо ця свобода коштує двадцять тисяч за дві ночі.

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!

"