Того ранку чоловік проспав і тому забув взяти телефон із собою у ванну. Підскочив, як ошпарений, сказав, що у них нарада вранці, і попросив зробити йому бутерброд, поки він поспіхом прийме душ.
Однією рукою Маша різала слизький бік докторської ковбаси, іншою намагалася вивудити з повідомлень, що накопичилися за ніч, хоч якусь інформацію.
Телефон був запаролений, як казав Льоша, на той випадок, якщо вкрадуть. Якби це було так, він би не набирав код, відвернувши телефон від Маші, і не опускав би його екраном вниз, коли вони вечеряли.
У повідомленнях не було нічого кримінального: виписка по кредитній картці, повідомлення про доставку замовлення, пропозиція про оновлення і рекламні листи в електронній пошті.
Маша вже встигла обізвати себе параноїдальною дурепою, коли прийшло повідомлення в соцмережі: «Ти ще не виїхав?».
Невинне, по суті, повідомлення, від якоїсь Вероніки. Маша кинула ковбасу, знайшла цю Вероніку в соцмережі зі свого телефону, вивчила профіль, піддала ретельному аналізу фотографії.
Красива, іронічна, трохи вульгарна, але Льоші завжди такі подобалися.
«Не накручуй себе, у них нічого немає», – сказала собі Маша і прибрала телефон.
Бутерброд за сніданком був жахливо несмачним, ковбаса – немов жуєш картон. Захотілося навіть викинути ковбасу, але голодне дитинство не дозволяло такого святотатства. От якби у них була собака…
— Льоша, — простягнула вона. — Давай заведемо собаку?
Він відпив великий ковток кави, закашлявся.
— Маша, ну ти знову? Ми ж сто разів це вже обговорювали! Хто буде з нею гуляти? Я не можу, у мене робота!
— У тебе вічно робота, — образилася Маша.
— А у тебе ніби немає, — парирував чоловік. — Це ти, а не я щомісяця у відрядження мотаєшся!
— Давай я звільнюся.
— Щоб із собакою гуляти? Ти з глузду з’їхала…
Дивно, але інтонації у нього були точнісінько як у мами, та теж завжди так говорила:
«Маруся, ти з глузду з’їхала! Який архітектурний, у тебе ж трійка з геометрії! І взагалі, що за професія така — дизайнер? Підеш до тітки Люсі, в наргосп, економісти завжди потрібні будуть».
— Я можу іншу роботу знайти, — пробурмотіла Маша, але він її вже не слухав.
Чоловік натягував піджак, бризкався туалетною водою, яку йому подарували на Новий рік на роботі. Цікаво, всім дарують на роботі парфуми, чи це її чоловік такий особливий?
— Все, я побіг.
Він звично чмокнув її в щоку, схопив портфель і грюкнув дверима.
Маша допила остиглу каву, скривилася — вона теж сьогодні була абсолютно несмачна. Уклала волосся і пішла на автобус.
Вітер одразу розвіяв ретельно укладене волосся, в повітрі пахло бузком і мокрою травою. Сонце сліпило так, що Маша хотіла повернутися за окулярами, але передумала.
Гарний ранок мав би радувати її і викликати посмішку, як у інших перехожих, що поспішали у своїх справах, але на душі було важко і нудотно.
На роботу йти не хотілося, додому повертатися не хотілося, взагалі нічого не хотілося, і від цього в очах щипало. Чи від сонця, Маша не знала.
Раптом поруч закричали. Маша зробила крок вперед і завмерла: на дорозі поперек пішохідного переходу зупинилася машина, а за кілька метрів у незручній позі лежала жінка.
Світле довге волосся, таке саме, як у Маші, поруч сумка, з якої викотилися помада і круглий гребінець.
Маша ніяк не могла відірвати очей від цієї помади, під якою збиралася темна калюжка, і думати про те, що це таке, Маші зовсім не хотілося.
На роботі її довго відпоювали солодким чаєм, але зуби у неї все одно стукали по стінці чашки.
— Уявляєте, раз — і все, — повторювала Маша. — Адже вона ще вранці щось планувала, губи помадою нафарбувала, а потім ця машина і…
Вона не могла пояснити, чому ця подія так сильно її налякала. Було дуже шкода молоду жінку, хоча Маша її зовсім не знала.
— Може, вона була поганою, — немов прочитавши її думки, висловилася Тетяна. — Коханка, яка забирає чоловіків, або, наприклад, колектор?
Мені одна така дзвонить. Я їй кажу — я вже давно з ним не живу, самі шукайте, а вона не вірить.
Ну, за паперами ми ще не розлучилися. Мій колишній чоловік, Борька, кредитів набрав і не віддає…
Розмова перейшла на невірних чоловіків і ставки по кредитах, і Маша непомітно вийшла з кабінету. Вона не знала, куди йти, але знала, що більше не може слухати ці порожні розмови.
Набрала номер чоловіка і, плутаючись і ковтаючи сльози, розповіла йому про світловолосу жінку.
— У мене, взагалі-то, нарада, — нагадав він.
— Ти не розумієш — на її місці могла бути я! — сказала Маша і розплакалася ще сильніше.
Ось про що вона весь час думала — що, вийди вона на п’ять хвилин раніше, це вона б переходила дорогу в той самий момент, коли поспішаючий водій гнав, втупившись у свій мобільний телефон…
Льоша важко зітхнув.
— Ну, хочеш, я буду відвозити тебе на роботу вранці.
Ніби справа була в цьому.
— Гаразд, бувай, — буркнула Маша і поклала слухавку.
Повертатися до нудної розмови про чоловіків і кредити не хотілося. Працювати сил не було.
Вона звернула до балкона — зазвичай там диміли, але зараз їй пощастило, тільки охоронець Гоша спирався на цегляну стіну.
— Тобі собака не потрібна? — запитав він, ліниво кивнувши, замість привітання.
— Собака?
— Ну так. Мій сусід поїхав, а собаку залишив — шкода на вулицю її виганяти, породиста. Бігль, чула таку породу?
Маша чула. Всі породи собак вона знала напам’ять.
— І що — ніхто не може забрати?
— Ні, — підтвердив Гоша. — Живе у мене поки що. Але у мене кіт, він чужинців не любить, весь ніс йому вже роздер.
Рішення прийшло якось відразу, у Маші аж дух захопило від власної сміливості. За пів години у начальника лежала заява про звільнення.
А ввечері вона разом з Гошею поїхала на околицю міста, не попередивши чоловіка і не думаючи про наслідки.
Собаку звали Шеррі. Ніс у неї, і справді, був подряпаний. Маша обережно підійшла і простягнула руку. Шеррі обнюхала її і лизнула.
— Дивись, ти їй сподобалася! — з ентузіазмом вигукнув Гоша.
На радощах він погодився відвезти Машу додому на своїй машині, навантаживши її мішком собачого корму, сумкою з іграшками і волохатим килимком, що пахнув собакою.
Зупинившись біля під’їзду, він галантно побіг відкривати їй двері. І саме в цей момент з-за рогу виїхала машина чоловіка.
Взагалі-то, він давно мав бути вдома, але останнім часом вічно затримувався.
Вискочив з машини він ще оперативніше, ніж Гоша. Довелося терміново пояснювати, що він всього-на-всього привіз Шеррі.
На доказ Маша продемонструвала собаку. Льоша раптово розсміявся.
— Ти чого? — образилася Маша, уявляючи, як чоловік зараз маминим голосом скаже, що вона навіть до лікаря не може самостійно записатися, яка їй собака!
Але Льоша нічого не сказав, лише відкрив дверцята своєї машини і витягнув картонну коробку.
Коли він підійшов і простягнув її Маші, її серце мало не зупинилося: всередині, згорнувшись клубочком, лежало волохате цуценя.
— Ось, вирішив порадувати тебе після сьогоднішньої події. Щоб ти уважніше переходила дорогу. Май на увазі, ми відповідальні за тих, кого приручили.
Маша однією рукою схопила коробку, іншою спробувала обійняти Льошу.
— Ну, я поїхав, чи що? — незручно вимовив Гоша. — Я речі на лавку звантажу, ага?
Стало зрозуміло, що він переживає — чи не відправлять тепер бігля назад до нього.
— Так, дякую, — посміхнулася йому Маша. — За все дякую.
Льоша подивився на Гошу не дуже привітним поглядом, і той поспішив якнайшвидше звільнитися від собачого приданого і зник.
Шеррі з цікавістю бігала навколо чоловіка, підстрибуючи і принюхуючись.
— На що я підписався! — закотив очі Льоша, але Маша бачила — він це не серйозно.
— А я заяву про звільнення написала, — сказала вона. — Буду шукати іншу роботу.
Краще вже відразу розрахуватися з усіма неприємними темами. Але і тут чоловік її здивував.
— Ну і правильно. А то відрядження ці вічні… Я сумую, між іншим. Тим більше я, ти знаєш, гуляти із собаками не любитель.
Машу так і підмивало запитати, чи любитель він вульгарних дівчат на ім’я Вероніка, але вона втрималася. Про це Маша подумає потім.
А зараз їй потрібно розібратися відразу з двома собаками, вирішити, яку роботу шукати, і, може, навіть піти вчитися, наприклад, на курси дизайнерів.
Льоша, звичайно, закотить очі і почне говорити маминим голосом, що це не професія.
Але ж про собаку він теж нещодавно так говорив…
"
Коментарі
Дописати коментар