А що пожерти немає нічого?

– А що пожерти немає нічого? – Влад незадоволено грюкнув дверцятами холодильника, подивився злими очима на Ліну, – Ти чим займалася весь день? Спала?

Правильно мама моя каже, що ти нечувана ледарка, народила дитину і думаєш королевою стала?

Ти одна що, народжувала тільки? У вас таке призначення, народжувати і їсти готувати, затишок чоловікові забезпечувати, а ти з цим впоратися не можеш. Що ти за невміха така, скажи мені?

– Ян плакав всю ніч, ти хіба не чув? І весь день з рук не злазить.

– Навіть дитину нормальну народити не змогла, що він у тебе кричить вічно, як різаний. Їжу готуй, кажу, чого витріщилася.

Ліна, ледь стримуючи сльози, попросила Влада подивитись за сином, поки вона посмажить картоплю.

-Що? Знову картопля? Це жарт чи що? – тримаючи дитину на витягнутих перед собою руках, закричав Влад. – Ти знущаєшся? Так? Знущаєшся?

Він сунув їй в руки дитину, яка заливалася криком, і, схопивши куртку, вискочив з квартири, голосно грюкнувши дверима.

Через пів години зателефонувала свекруха.

– Ти що, Ліна, як так можна? Ти чому не приготувала вечерю чоловікові? Запам’ятай, в першу чергу ти повинна нагодувати чоловіка.

Їжа і ліжко, ось дві складові, в яких ти ніколи не повинна обмежувати чоловіка! Запам’ятай, на цьому будується шлюб, – почала монотонно повчати її свекруха.

– Дитина плакала всю ніч, у неї ріжуться зуби, вдень теж ревіла.

– Боже мій, дитина у неї плакала, а ти одна така королева, а то ми не народжували! У нас не було машинок пральних, памперсів і мультиварок…

Ліна поклала телефон на стіл, взяла на руки затихлу, ніби щось зрозумівшу дитину і, уткнувшись в м’яке, пахнуче молочком тільце синочка, Ліна розридалася.

Немов відчувши щось недобре, ввечері зателефонувала мама.

– Ліна, донечко як ти? Ти що, плачеш?

– Ні, мамочко, просто у Яника ріжуться зубки, я втомилась.

– Ааа, розумію. Бідний малюк і бідна ти. Влад допомагає хоч тобі?

– Звичайно, мамо, – Ліна намагалася не заплакати, почувши рідний голос, – у нас все добре, а ви як там?

Мама швидко розповіла новини і знову почала питати Ліну.

– Донечко, може мені взяти відпустку і приїхати?

– Та що ти, мамочко, у мене все добре.

Потім трубку взяв тато, він теж довго випитував у Ліни, чи все у неї в нормі. Поговоривши з рідними, жінка залилася гіркими сльозами.

Ян нарешті заспокоївся, Ліна тихенько поклала його в ліжечко, почистила пару картоплин і посмажила собі на вечерю.

Вона знала, що Влад сьогодні не прийде, останнім часом він знаходив найменший привід, щоб піти на всю ніч.

На другий день Влад прийшов знову похмурий.

– Ти реально мене за дурня вважаєш? – відштовхнув він від себе тарілку з макаронами, – ти спеціально, так?

– Я не розумію…

– Я не розумію, – передражнив він її писклявим голосом, – що ти не розумієш? Тобі що моя мама сказала?

Годувати треба чоловіка, розумієш? Або ти по голові хочеш отримати? Ото жінка попалася…

Ліна не впізнавала у Владові того чоловіка, з яким вона знайома вже п’ять років.

Два роки тому вони одружилися, все було добре, до тих пір, поки вони не переїхали в сусіднє місто, де живуть батьки Влада, коли народився Ян, взагалі не стало життя.

Свекрусі не сподобалося ім’я, яким назвали хлопчика, хоча обговорювали з Владом, і він був за.

Яном звали улюбленого дідуся Ліни. Влад знав про це і сам запропонував так назвати малюка, тому що Ліна часто згадувала про дідуся.

Свекруха довго лаялася і називає онука тепер не інакше як Яшка. Ім’я не погане, погано те, з якою інтонацією і зневагою говорить свекруха про дитину.

Ваш Яшка або твій Яшка, якщо малася на увазі Ліна.

– Що знову не так, – запитує змучена молода жінка.

– А то ти не розумієш, я що повинен їсти порожні макарони?

– Я ж їла…

– Що? Що ти сказала? – зловісним шепотом прошипів Влад. – Ти про що взагалі? Ти взагалі можеш не їсти. Але я цю бурду жерти не маю наміру.

– Нема з чого готувати, – спокійно відповіла Ліна. Вона більше не плаче, у неї немає сил.

– Сходи купи, ноги ж ходять?

– Нема грошей, ти не давав вже два місяці на продукти ні копійки.

– Дивись ти, чого захотіла, грошей тобі? А це бачила, – він сунув їй під ніс дулю, – йди заробляй, дармоїдка.

Ти вдома нічого не робиш, а я тебе годувати мушу, обійдешся, знайшла дурня. Я краще гроші мамі віддам, все одно харчуюся у неї.

– Влад, – Ліна була спокійна, – ми з тобою обидва розумні люди, сучасні, не з печерного віку, ми не одружилися через дитину, у нас не випадково народився син, ми все планували, все було нормально.

Ми обговорювали всі витрати, що я не зможу працювати, що тобі доведеться забезпечувати мене і дитину. Що ж раптом сталося?

Ти два місяці не даєш грошей на продукти, не приносиш з магазину сам нічого, навіть хліба… Це почалося, коли ми переїхали сюди, Влад…

Ще є час схаменутися, почати жити нормальним життям. Я все пробачу і забуду. Буває, ти втомився, я теж втомилася…

– Та пішла ти… прощати вона мене зібралася. Ти хто така? Грошей я їй не даю, та ти дитячі отримуєш на свою дитину… Підніми дупу і сходи в магазин, якось же інші це роблять. Пробачить вона, зовсім отетеріла, свиня жирна, бачити тебе не можу.

У цей час у двері подзвонили.

– Іди хоч двері відчини, мама моя, напевно, прийшла, допомогти тобі, кути відмити. Брудом заросла. Та що ти його тягаєш по руках, поклади в ліжко і роби що-небудь…

У двері наполегливо дзвонили.

– Ну ти й корова, – зло крикнув Влад і пішов до дверей.

Пролунали якісь голоси, Ліна притиснула дитину до себе і злякано дивиласяв сторону передпокою.

– Мама… тато…

У дверях стояли батьки.

– Швидко збирайся, – похмуро сказав батько, – Люда, допоможи їй.

– Ви не маєте права, — спробував втрутитися Влад.

– Придушу, гад, – просипів тато. – Краще йди з моїх очей. Не дай Бог з’явишся біля неї, на відстані пострілу, йди…

Тато весь почервонів.

– Тато…

– Ліна, швидко, я сказав, дай сюди дитину, а то я цю мокрицю зараз розмажу по стіні. Зараз, зараз, малюк, поїдемо додому. Люда, ти подивися на неї, він її, мабуть, не годує.

У холодильнику порожньо. Біжи, щеня, інакше я тебе і твою маму… Ах, ви…

– Мамо, тату, звідки ви взялися? – вже сидячи в машині запитує Ліна.

– Приїхали, звідки ще. По відео не дзвониш, вічно якась сонна. Подзвонили Владу, та свекруха трубку взяла, я їй, так, мовляв, і так, щось Ліна не дзвонить по відео, а та і видала мені таке.

– Ваша донька ледарка, спить, та жере, — каже, — мого синочка заганяла. Я його годую хоч. А вона безсовісна, в магазин не може сходити, виховали донечку. – Ну я далі слухати не став…

– Ледве встигла зупинити його, мало не на ходу в машину стрибнула, – каже мама.

***

Влад подзвонив, звичайно. Щоб повідомити про розлучення. Ян був маленький. Тому розлучення вийшло довгим, але все ж їх розлучили.

– Дякуй своєму неадекватному батькові, – сказав Влад, – тепер твоя дитина буде наполовину сиротою.

– А що, вже не твоя це дитина? – запитала Ліна.

Влад нічого не відповів, просто знизав плечима і пішов, не обернувшись. Тато сказав Ліні, щоб вона не подавала на аліменти, але вона вже прийшла до тями.

– Тато, ти що? Нехай платить, не одна ж я дитину зробила, не на аркані тягла, тож ні, нехай платить.

– Ну дивись, донько, чи хочеш ти з цими людьми і надалі бути зв’язаною.

Влад хотів звіту, хотів знати, куди витрачаються його гроші.

Вони домагалися з мамою через суд зустрічей з дитиною, хоча ніхто не забороняв, але домігшись, один раз приїхали і більше не стали навіть говорити про це.

Через час Влад подав на зменшення аліментів, тому що у нього народилася ще одна дитина.

Друга дружина не прожила з ним і пів року після пологів. Пішла, відсудила половину квартири, заборонила наближатися до дитини на гарматний постріл. Пригрозила, якщо надумають судитися, то їм обом буде непереливки.

Третя його поки дівчина дзвонила їм обом і погрожувала, що якщо не перестануть тягнути гроші з її чоловіка, то вона, то вона…

– Заспокойся, – сказали вони їй, – ніхто не тягне з нього гроші, ти просто потряси свою свекруху… І не поспішай народжувати від нього та заміж виходити.

– Ви погані, – кричала третя, – зі мною він зовсім інший.

І у Влада налагодилося все з тією, третьою. Він нарешті одружився з нею, а вона показала, де чиє місце.

Колишня свекруха відразу згадала про онуків, полюбила їх великою і палкою любов’ю, разом з невістками.

Особливо велика порція любові припала на Ліну. Ледве відбилася жінка від такої любові.

Але спілкується, що поробиш. Вислуховує, яка Полька, це третя дружина Влада, змія і гадина, відбила дитину від рідної матері і пускає в будинок тільки на свята.

Двох дітей йому на шию повісила, от якби своїх, а то чужих, а він дурень…

Кладе трубку на стіл Ліна і займається своїми справами.

– Мамо, що знову з бабусею розмовляєш? – запитує підрослий Ян.

– Ну так, – зітхає Ліна, іноді приставляючи телефон до вуха, щоб сказати угу…

"