Перейти до основного вмісту

– Негідник! Ти розумієш, що ти наробив! – Ірина ледве трималася. – Гуляти надумав, тебе не зупинило навіть те, що в тебе вдома дружина, яка виношує дитину.


– Негідник! Ти розумієш, що ти наробив! – Ірина ледве трималася. – Гуляти надумав, тебе не зупинило навіть те, що в тебе вдома дружина, яка виношує дитину.

– Олеже, здається у нашої доньки скоро з’явиться сестричка чи братик, – усміхаючись, сказала Ірина чоловіку.

– Ірино, ну ти чого! – Невдоволеним тоном сказав Олег. – У нас Оленці тільки шість місяців виповнилося. Ти уявляєш яка тіснота буде в нашій маленькій квартирці.

– І що ти пропонуєш? – запитала здивовано Ірина.

– Що що! Ти краще за мене знаєш, що в таких випадках роблять, – спокійно відповів чоловік.

– Олег! Я на це не піду! Це великий гріх! – вигукнула Ірина.

– З якого часу ти такою побожною стала? Ось коли буде квартира побільше, ось тоді і подумаємо над ще однією дитиною!

Ірина не стала вступати в подальшу суперечку з чоловіком, але для себе вирішила, що дитину залишить за будь-якого розкладу.

Незабаром Ірина, як і належить, відвідала жіночу консультацію. Її оглянув фахівець, а другого дня вона здала всі необхідні тести. Коли Ірина в черговий раз прийшла на прийом, то фахівець спантеличив її, озвучивши одну-підозрілу недугу.

– Цього не може бути! – зі сльозами на очах промовила Ірина.

– Всі питання адресуйте своєму чоловікові, а моя справа повідомити вас.

Їй приписали все необхідне, та сказала одразу ж розпочати прийом.

– До речі, – заявив фахівець. – Це може вплинути на перебіг, може вам варто розглянути варіанти…

Коли Ірина прийшла додому, то застала свого чоловіка, який обідав за столом.

– Тримай, – вигукнула вона чоловіку, і поклала на стіл якусь папку з паперами.

– Ти чого? – здивувався чоловік.

– Негідник! Ти розумієш, що ти наробив! – Ірина ледве трималася. – Гуляти надумав, тебе не зупинило навіть те, що в тебе вдома дружина, яка виношує дитину.

– Та поясни до ладу, що сталося? – Олег нічого не розумів.

Ірина озвучила все, що їй сказали на огляді. Але це не збентежило чоловіка. Він, як ні в чому не бувало, почав переконувати її, що його провини тут немає.

– Та не було в мене нікого, – продовжував стверджувати Олег. – Може на роботі в парилці щось підчепив.

– Я тобі не вірю заявила Ірина, – і забравши дитину, вирушила до своїх батьків.

Ірина пройшла весь курс процедур.

– Ну, що вирішили з дитиною, – поцікавився у неї спеціаліст.

– Залишаю. Це не обговорюється, – відповіла твердо Ірина.

Пройшов місяць.

Ірина продовжувала жити у своїх батьків. Олег Щодня дзвонив їй та просив повернутися до нього.

– Що робити мамо? – Попросила поради у своєї матері Ірина.

– Ой, не знаю, дочко. І прощати таке не можна, але й без чоловіка з дітьми тяжко тобі буде.

Після довгих роздумів Ірина вирішила повернутись до чоловіка.

У призначений термін Ірина народила сина. З пологового будинку її зустрів чоловік. Догляд за дітьми, безсонні ночі, все це якось відсунули спогади про той епізод, який приніс їй стільки переживань.

А потім Ірина вирішила: – Якщо вже не вистачило сміливості розлучитися, значить треба продовжувати сімейне життя.

Минуло п’ять років.

Якось Ірина з Олегом отримали запрошення на весілля. Одружився двоюрідний брат Ірини.

У суботній день, залишивши дітей у своїх батьків, Ірина разом із чоловіком вирушила до кафе, де намічалося проведення весілля.

Після кількох тостів, чоловік Ірини зовсім забув про неї. У залі лунала жива музика. І Олег, запросивши на танець одну з дівчат, щось лагідно шепотів їй на вушко. А потім вони зненацька зникли з поля зору Ірини. Втративши на мить із виду свого чоловіка, Ірина поспішила у фойє. І там застала цю дівчину в обіймах свого чоловіка.

Вона не стала влаштовувати сцен ревнощів, а пройшовши повз них, вийшла на вулицю. Олег був настільки захоплений дівчиною, що навіть не помітив свою дружину. Вже перебуваючи на вулиці, Ірина викликала таксі. Її більше не переживала через розлучення з чоловіком. По її щоках вже не текли сльози, і вона, посміхнувшись, раптом відчула якесь полегшення.

«А може всі ці роки, я тільки й чекала приводу, щоб піти від нього», – думала Ірина.

Наступного дня Ірина подала заяву на розлучення.

"

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...