"– Навіщо нам зовсім чужа дитина?! Час прийде, я сама народжу. – Це дитина мого брата. – Та він тобі ніхто! – Рита знала, що брати були зовсім не рідні. – Вона не племінниця. Чого ти з нею носишся. Не хочу дітей. Вибирай – або я, або вона!

"– Навіщо нам зовсім чужа дитина?! Час прийде, я сама народжу. – Це дитина мого брата. – Та він тобі ніхто! – Рита знала, що брати були зовсім не рідні. – Вона не племінниця. Чого ти з нею носишся. Не хочу дітей. Вибирай – або я, або вона!

Леонід та Рита прожили у шлюбі п’ять років. Леонід дуже хотів дітей. Не одного, а двох, а може й трьох. Але вагітність не наставала. Та й Рита якось не надто засмучувалася від цього.

– Встигнемо ще.

Насправді діти до її планів не входили зовсім. Вона думала, що з часом Леонід упокориться і вони спокійно житимуть удвох. У Леоніді її все влаштовувало. Він був багатий, величезний будинок, бізнес. А найголовніше, він дозволяв їй не працювати.

– Це твоя справа. Хочеш працюй, хочеш навчайся, хочеш займайся домом. А у майбутньому дітьми. Але я б тобі порадив поки що вчитися.

Та діти не народжувалися. Рита знала чому, адже вона все для цього робила. І все це з’ясувалося за сумних обставин.

Не стало молодшого брата Леоніда. Не стало разом разом з дружиною. Їхали машиною і опинились на узбіччі…

Їхня чотирирічна дочка в цей час була зі своєю нянькою. Вони їхали, щоб забрати її й разом поїхати до батьків. Але не доїхали…

Дівчинка провела всі жалобні дні з нянькою. Вона навіть ні про що не здогадалася. Нянька намагалася не плакати, але дівчинку було дуже шкода, сиріткою залишилася. Іноді вона потайки витирала сльози.

– Марійко, тітонько, не плач. Хто тебе образив? – казала їй маленька Ніночка.

– Ніхто. То так щось засумувала.., – говорила Марія і відверталася.

Батьки Ніночки жили не так багато, як Леонід. Вони тільки починали свою справу, не без участі Леоніда. Та й її бабуся з дідусем були прості сільські пенсіонери. Леонід допомагав усім. І навіть няньку для дівчинки поки що оплачував він.

А як же Леонід розбагатів? Вийшло, що він дуже давно втратив батьків. Його всиновила пара, яка не могла мати дітей.

Біологічні батьки були багатими. Все це дісталося Леоніду.

Але він не став безтурботно марнувати гроші. Відкрив свій бізнес. А потім почав допомагати братові, теж усиновленому. Вони обоє виросли не розбалуваними і розуміли, що треба працювати. І ось брата не стало. Залишилась його донька…

Після всіх цих подій постало питання, де житиме дитина. Леонід одразу вирішив, що дівчинка не повинна потрапити в дитбудинок. Йому ж свого часу пощастило.

Прийомним батькам Леоніда, бабусі та дідусю, опіку на дівчинку не дали, а більше в неї нікого не було…

…Рита сходила у ванну, вдягнула рожевий халатик і сіла на диван дивитися телевізор.

Вона тільки-но увімкнула свій улюблений серіал, як в коридорі почувся якийсь шум і в кімнату зайшов Леонід.

– О, привіт! – вигукнула Рита. – Що це ти вдома? Сталося щось?

– Рито, нам треба серйозно поговорити, – сказав Леонід і сів на диван поряд з дружиною. – І ця розмова буде чи не найважливішою у нашому житті…

Рита дивилася на чоловіка й не розуміла, що відбувається.

Леонід розповів Риті про своє рішення.

– Та ти що?! – ахнула вона. – Навіщо нам зовсім чужа дитина?! Час прийде, я сама народжу.

– Це дитина мого брата.

– Та він тобі ніхто! – Рита знала, що брати були зовсім не рідні. – Вона не племінниця. Чого ти з нею носишся. Не хочу дітей. Вибирай – або я, або вона!

Рита чомусь була впевнена, що він вибере її. Адже раніше усі її прохання виконував. Він її любить. Навіть із вагітністю поки що щастить, вірніше з її відсутністю.

– Я обираю сім’ю, – сказав Леонід.

– От і добре, – зраділа Рита.

– Сім’ю, де житиме Ніночка. З тобою чи без тебе. Я її не кину.

– Без мене?! Я стараюся, щоб нам було добре тільки вдвох, а ти все псуєш!

– Ти про що? Як ти стараєшся?

– Навіщо нам діти? Нам так добре удвох. Від дітей одні проблеми.

– Як ти стараєшся? Стараєшся, щоб не було дітей?

– Так! Вибач, але це так.

– Навіщо ти мене стільки років обманювала? Ти ж знаєш, як я люблю дітей. Коли Ніночка народилася, я радів разом з ними. Намагався, щоб у неї все було.

– От і радів би далі, але на відстані. Можеш її в дитячому будинку відвідувати. Тільки без мене.

– Точно без тебе! Тепер уже без тебе. Я подам на розлучення і вдочерю Ніночку! І вона житиме тут!

Рита не очікувала на такий розвиток подій. Вона не хотіла покидати цей будинок, багатого чоловіка, її тут все влаштовувало.

– Ну вибач. Перегнула трохи. Давай забудемо про все. Ну ти сам подумай, навіщо нам чужа дитина. Я згодна тобі народити сама. Тільки ти одразу наймеш няньку.

– Кому няньку?! Тобі? Ти п’ять років обіцяєш народити. Обіцяєш, а тим часом приймаєш пігулки. А де гарантія, що ти так і далі не продовжиш. Нема гарантії. А Ніна житиме тут.

– Це твоє останнє слово?

– Так.

– Тоді я збираю речі.

Леонід пішов у справах. Рита почала надзвонювати спочатку подругам, а потім і матері. Подруги її не зрозуміли. Вони вже мали дітей. Мати також не зрозуміла.

– Як сир у маслі катаєшся, Рито. Ось і далі катайся, догоджай чоловікові. Де знайдеш такого? Він нам допомагає. Такий ремонт он зробив.

– Я через ваш ремонт тепер повинна все терпіти?!

…Леонід привів у будинок Ніночку. Домовився з опікою, йому дозволили. За документами він її дядько.

– Ти таки привів оцю недолугу?

– Не говори так. Вона хороша дівчинка. Розумна.

– Ти вже їй сказав, що вона їде в дитбудинок!

– Вона нікуди не їде!

– Тоді їду я!

Рита збирала речі, і чекала доки Леонід її зупинить. Але Леонід не йшов до неї. Він грався із Ніною.

Рита повільно збирала речі, потім повільно витягала валізу.

Вона сіла на диван і викликала таксі. Леонід і не поворушився. А вона ж чекала. Ну гаразд, ще схаменеться, награється з цією малявкою і прибіжить за мною, думала вона.

– Дядько Леонід, а куди тітка? Вона далеко їде? Вона не повернеться? Як і мама з татом?

– Що ти кажеш так?! – почала кричати Рита. – Ти що не сказав малій, що батьків більше нема?

– Чому вона кричить, – дівчинка заплакала.

– У неї настрою немає. Зараз вона піде і все буде гаразд, – заспокоїв Леонід дитину, і звернувся до Рити. – Ти недолуга. Як таке можна дівчинці говорити?!

Рита сіла в таксі й поїхала. Вона шкодувала, що не здала на права. Адже Леонід їй обіцяв купити машину. А вона полінувалася. Зараз би хоч машина була. Але нічого, подумає і прибіжить до неї, вибачиться. Але Леонід подав на розлучення. Знав, що удочеріння буде оформити важче, але таки розлучився.

Бабуся й дідусь не забували їх. Приходила нянька, та сама Марійка. Іноді Ніночка була слаба, і вона залишалася з нею. Марійка дбала про дівчинку як матір.

– Ти придивись, синку, до Марійки. Вона хороша. Подивися, як дівчинка до неї тягнеться.

І Леонід придивився. Марійка йому подобалася. Через рік вони одружилися. Вони мають гарну дружну сім’ю. Діти? Їх троє разом із Ніночкою…

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.

"