"– Ольга перечитала повідомлення тричі. Три тисячі із людини! Значить, із неї й чоловіка Максима шість? За право посидіти на чужому ювілеї? Оце так поворот…

 "– Ольга перечитала повідомлення тричі. Три тисячі із людини! Значить, із неї й чоловіка Максима шість? За право посидіти на чужому ювілеї? Оце так поворот…

Ольга дивилася на повідомлення у сімейному чаті та не вірила своїм очам. Сестра чоловіка, Христина, надіслала запрошення на свій тридцятип’ятирічний ювілей. Текст був оформлений красиво, із сердечками та квіточками. Але суть змусила Ольгу замислитись.

«Дорогі мої! Запрошую вас на мій ювілей! Ресторан, бенкет, весела програма! Щоб усім було комфортно, і ніхто не напружувався з подарунками, пропоную просто скинутися на банкет – по три тисячі з особи. Подарунки не потрібні, головне – ваша присутність!

Ольга перечитала тричі. Три тисячі із людини! Значить, із неї й чоловіка Максима шість? За право посидіти на чужому ювілеї? Вона покликала чоловіка:

– Максе, ти це бачив?

– Що? – Він підійшов, глянув на екран. – А, так. Христина написала. Нормально ж.

– Нормально? Вона вимагає з нас шість тисяч!

– Не вимагає, а просить скинутись. Ресторан дорогий, вона ж хоче гарне свято!

– Нашим коштом хоче!

– Ну, це ж її ювілей. Тридцять п’ять років.

Ольга похитала головою. Максим завжди захищав сестру, навіть коли та відверто нахабніла. А Христина вміла цим користуватися. Вічно у неї грошей не було, зате амбіції величезні.

– Макс, ти розумієш, що ми ще й подарунок маємо купити?

– Вона ж написала, що подарунки не потрібні!

– Ага. І ти прийдеш до сестри на ювілей із порожніми руками?

– Ну, мабуть, щось символічне треба таки купити.

Саме цього Ольга й боялася. Христина вигадала ідеальну схему. Зібрати гроші на банкет та при цьому отримати подарунки. Бо ніхто з гостей не прийде з порожніми руками, хоч би як іменинниця говорила протилежне.

У сімейному чаті почали відписуватись родичі. Тітка Віра: «Звичайно, Христино, ми прийдемо!» Двоюрідний брат Ігор: «Будемо!» Подруга Олена: “Супер, давно не бачилися!” Усі погоджувалися. Ніхто не обурювався. Ольга почувала себе білою вороною.

Вона написала подрузі Марині:

– Ти уявляєш? Зовиця збирає по три тисячі із гостя на свій ювілей.

– Що? Серйозно?

– Абсолютно. Говорить, подарунки не потрібні, але всі розуміють, що це фікція.

– Нахабство якесь. А що Макс?

– А Макс вважає це нормальним. Сестричка ж хоче свято!

Марина прислала смайлик з очима, що випали. Ольга посміхнулася. Хоч хтось розуміє абсурдність ситуації.

Максим увечері оголосив:

– Я сестрі парфуми куплю, у торговому центрі бачив, що зараз знижки.

– Скільки коштують?

– Тисячі дві.

– Тобто ми витратимо вісім тисяч на її ювілей?

– Оль, ну це ж моя сестра! Один раз у житті тридцять п’ять років.

– У тебе щороку щось один раз у житті з твоєю сестрою буває.

Він скривився і пішов. Ольга залишилася на кухні, бо аж пара з вух йшла, що не може відмовитися. Бо відмовитися означало б посваритися з чоловіком та усією його ріднею. Простіше заплатити та промовчати.

За тиждень до ювілею Христина надіслала реквізити картки. «Дорогі, скидайте сюди, будь ласка! Мені потрібно до п’ятниці внести передоплату в ресторан! Максим одразу переказав шість тисяч.

Подруга Христини Олена написала в особисті Ольги:

– Слухай, а ти подарунок братимеш?

– Мабуть. Макс хоче.

– Я теж куплю. Ніяково без подарунка прийти.

– Ось саме. І Христина це чудово знала.

– Знала. Вона взагалі хитра.

Настав день ювілею. Ресторан був справді шикарний. Великий зал, гарне оформлення, жива музика. Ольга з Максимом прийшли із подарунковим пакетом, у якому лежала коробочка з парфумами. Зустрічаючи гостей, Христина сяяла у новій сукні.

– Максиме! Олю! Яка я рада! – Вона поцілувала їх обох.

– З Днем народження, – Максим простяг пакет. – Це тобі.

– Ой, Максе, я ж казала, що подарунки не потрібні, – хоча прийняла пакет із задоволеним виглядом.

– Ну, як же без подарунка…

Ольга оглянула зал. Столи ломилися від частування. Близько двадцяти гостей уже були на місці. Поруч із накритим столом, на невеликому дивані, лежали пакети з подарунками. Отже, всі принесли, попри прохання іменинниці.

Тітка Віра підійшла до них і кивнула на пакет:

– Теж із подарунком прийшли?

– Аякже, – кивнула Ольга.

– Я Христині постільну білизну купила. Не могла без подарунка прийти.

– Усі так подумали.

Жінка хмикнула:

– Вправно Христина придумала. І бенкет нашим коштом, і подарунки отримає.

Ольга сіла поряд із Максимом. Він радісно спілкувався із родичами, не помічаючи дивної атмосфери. А атмосфера справді була напружена. Гості посміхалися, вітали, але в очах читалося невдоволення. Усі розуміли, що їх хитро обвели.

Двоюрідний брат Ігор шепнув своїй дружині:

– Я наступного разу так само зроблю. Нехай на мій ювілей скидаються.

– Тобі совісті не вистачить, – усміхнулася та.

Максим нахилився до дружини:

– Бачиш, як усе гарно. Христина молодець, організувала.

– На наші гроші організувала.

– Ну, ми ж скинулись усі разом.

– Максе, ти правда не бачиш, що вона всіх розвела?

Він насупився:

– Оль, не псуй свято. Це ж її день.

Ольга замовкла. Сперечатись із чоловіком на людях не хотілося. Вона взяла виделку і скуштувала салат. Смачно. За три тисячі із людини має бути смачно.

Подруга іменинниці Олена сіла поряд:

– Ну що, теж у збентеженні?

– Небагато.

– Я Христині прямо сказала: ти нахабна! Вона засміялася. Говорить, а що такого? Люди самі погодились.

– Технічно – вона має рацію.

Олена похитала головою.

Ольга не здивувалася. Христина завжди вміла брати, але не любила давати. Максим пояснював це тим, що сестра у скрутному становищі, одна виховує доньку, грошей мало.

Почалася програма. Ведуча розважала народ конкурсами. Христина брала участь у кожному, сміялася, веселилася. Вона була щасливою. Її мрія про шикарний ювілей здійснилася. Щоправда, коштом інших, але це дрібниці.

Ольга краєм вуха слухала розмови гостей. Усі обговорювали одне й те саме. Гроші, які довелося віддати. Подарунки, які все одно купили.

Нахабство іменинниці. Але в обличчя Христині ніхто нічого не говорив. Всі посміхалися, вітали, вдавали, що все чудово.

Максим підніс тост за сестру. Говорив гарно, душевно. Христина практично розплакалася. Обійняла брата, подякувала за підтримку. Ольга дивилася на цю картину і думала, що Максим просто не бачить справжньої сестри. Або не хоче бачити.

Після офіційної частини гості розбилися на групи. Хтось танцював, хтось сидів за столами. Ольга вийшла у вбиральню і зіткнулася там із двома жінками, колегами Христини.

– Уявляєш, зібрала по три тисячі, – говорила одна.

– А я їй ще сумочку подарувала. Дві тисячі коштувала.

– Навіщо?

– А як без подарунка? Не зручно ж.

– Саме тому вона так і робить. Знає, що всі куплять.

Ольга підфарбувала губи та вийшла. У залі було шумно та весело. Христина танцювала з донькою, обидві сміялися. Максим знімав їх у телефон. Щаслива сімейна картинка.

Вечір закінчився пізно. Гості роз’їжджалися, дякували за свято. Христина стояла біля виходу та прощалася з кожним. Ольга з Максимом також підійшли попрощатися.

– Дякую, що прийшли, – Христина обійняла брата.

– Завжди, будь ласка. Чудовий був вечір.

– Правда? Я так намагалася організувати все.

Ольга промовчала. Організовувати на чужі гроші не складно.

У машині Максим був у піднесеному настрої:

– Бачила, як Христина раділа? Я давно не бачив її такою щасливою.

– Бачила.

– От і добре. Отже, все було недаремно.

– Шість тисяч, плюс дві за парфуми, – вісім тисяч.

– Оль, знову ти за своє.

Вона відвернулася. Сперечатися не було сил. Максим ніколи не зрозуміє, що його сестра просто скористалася людьми. Для нього це турбота про близьку людину.

Вдома Ольга зайшла до сімейного чату. Там уже писали подяки. «Дякую за прекрасний вечір!» «Було чудово!» «Христина, ти найкраща!» Всі вдавали, що щасливі. Ніхто не написав правди.

Ольга набрала повідомлення: «Відмінна ідея – зібрати гроші та при цьому отримати подарунки». Потім вилучила. Навіщо псувати стосунки? Простіше промовчати та зробити висновки.

Вона лягла спати з думкою, що більше ніколи не піде на такі заходи. Нехай Максим ходить сам.

А ювілярка в цей час викладала фотографії у соцмережі. Гарний зал, щаслива іменинниця, гора подарунків. Підписи сповнені подяки та захоплення.

Ольга перегорнула фотографії та закрила додаток. Нудно стало. Від лицемірства, від нахабства, від того, що всі мовчать і вдають, що так і треба. Зовиця святкувала перемогу. Вона отримала все, що хотіла.

Але найсмішніше, що через рік чи два Христина придумає щось ще. І всі знову прийдуть, заплатять, подарують подарунки й мовчки посміхатимуться.

Тому що відмовитись – значить стати вигнанцем. Простіше заплатити, та зберегти обличчя. Саме на це й розраховувала іменинниця.

В неї все вийшло, а головне, – вона мала на це право! Могли ж всі відмовитися? Могли! Так що за претензії та плітки, – самі винні…

Як вам вигадка ювілярки? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

"