Залишивши дружину в лікарні, він поїхав зі своїм сином на острови. А коли повернувся, на нього чекав приголомшливий сюрприз…

 

Залишивши дружину в лікарні, він поїхав зі своїм сином на острови. А коли повернувся, на нього чекав приголомшливий сюрприз…

Сипався легкий сніг, лягаючи на дахи, на гілки дерев, на мокрий асфальт, слизький, мов дзеркало.

Наступна мить була наче вирізана з реальності. Гуркіт, скрегіт, брязкіт розбитого скла. Світ навколо Марини впав, як картковий будиночок. Біль накрив її, як пекуча хмара.

У скронях стукало, дихання перехопило. Здавалося, все тіло стиснуло в лещата, кожна клітина кричала від болю. Вона навіть не встигла злякатися, як свідомість розчинилася у темряві.

Отямилася Марина у лікарняній палаті. Сірий ранок за вікном зливався з такими ж сірими стінами. Біле простирадло, запах антисептика, тихий писк приладів.

У кутку стояла ваза з пожухлими гвоздиками – хтось із лікарів, мабуть, намагався створити затишок. Вона поворухнула пальцями, але рух озвався пронизливим болем у нозі.

Марина застогнала і заплющила очі. Картина дорожньої пригоди знову стала перед нею: слизька дорога, зустрічні фари, удар…

Лікарі говорили, що вона дивом залишилася живою. Струс, перелом стегна, безліч забоїв. Але серце билося, і мозок працював. І це було вже багато.

На третій день двері палати відчинилися, і зайшов Артем. Її чоловік. Високий, добре одягнений, з тими ж холодними очима, що раніше так притягували своєю відстороненістю.

Марина зітхнула з полегшенням: їй так потрібна була підтримка, рідний голос, тепло.

– Жива? Ну й добре, – кинув він байдуже, навіть не наближаючись. – У нас із Денисом квитки на Мальдіви. Відпустка давно запланована. Адже ти сама не любиш, коли щось зривається.

Марина дивилася на нього з подивом.

– Мальдіви?.. Ти серйозно? Я ж… я не можу навіть підвестися.

Він знизав плечима, наче це не торкалося його.

– Ти в нас сильна, Марино. Розберешся. Тим більше лікарі сказали, що загрози життю немає.

З цими словами він пішов, залишивши її в палаті. Самотню. Спустошену. Вона дивилася в стелю і не вірила. Не вірила, що людина, з якою вона пройшла стільки, може бути настільки байдужою.

Шість років тому все здавалося іншим. Він був привабливим, розумним, уважним. Вони познайомилися на бізнес-форумі у Києві.

Він читав лекцію з управління ризиками, вона виступала з презентацією свого першого проєкту. У перерві він підійшов до неї й сказав:

– Ви дуже точно помітили суть проблеми. Хотілося б обговорити це за філіжанкою кави.

Тоді вона ще сміялася над його натиском, але все ж таки погодилася.

За рік вони одружилися. Він мав сина-підлітка від першого шлюбу, Дениса. Марина з радістю прийняла його. Спочатку все було схоже на щастя.

Але поступово Артем почав змінюватись. Він не тішився її успіхами, став відсторонюватися. Іноді жартував про її доходи, іноді просто мовчав, коли вона ділилася своїми досягненнями.

І тепер він просто… полетів. Залишив її в лікарні.

Сльози палили очі, але Марина стрималася. Взяла телефон та зателефонувала подрузі.

– Роні, привіт… Це Марина. Я потрапила в дорожню пригоду. І… мені дуже потрібна твоя допомога.

На тому кінці проводу голос змінився.

– Що трапилося? Де ти? Я виїжджаю.

Марина коротко розповіла про дорожню пригоду, про байдужість Артема. Про те, наскільки боляче все це переживати.

Вероніка, адвокат із бездоганною репутацією та рідкісною душевною теплотою, не вагалася ні секунди.

– Ми почнемо з розлучення. Але спочатку захист твоїх інтересів. У тебе є доступ до рахунків?

Марина кивнула, хоч Вероніка цього не бачила.

– Так. Все оформлено на мене. Майже все. Квартира, бізнес, рахунки. Він завжди був на других ролях та й не ліз в мій бізнес. Казав, що нічого там не розуміє.

– Тоді діємо швидко. Завтра приїду, ми все обговоримо. А поки що – переказуй активи, змінюй паролі, блокуй спільні картки. Далі – я беру на себе.

Марина відчула, як у ній прокидається енергія. Її зрадили, але вона не дасть себе зруйнувати. Вона дістала ноутбук, та почала діяти. Один рахунок, другий, електронний підпис, дзвінки банкам.

Пізніше, вже ближче до вечора, вона зателефонувала матері.

– Мамо… Мені потрібна твоя підтримка. Я вирішила розлучатися.

Ганна Павлівна, жінка з м’яким голосом та твердим характером, вислухала все до кінця.

– Доню, я знала, що цей день настане. Ти боролася, намагалася зберегти сім’ю. Але, якщо тебе зрадили – ти не мусиш терпіти. Будинком розпоряджайся, як вважаєш за потрібне. Я завжди з тобою.

Ці слова зігріли душу. Марина зрозуміла, що вона не одна.

Минуло два тижні. Сніг за вікном лягав все густіше, зима вступала у свої права. Артем та Денис повернулися засмаглі, з валізами, у куртках поверх футболок.

Їх зустріла не тиша затишного будинку, а замкнені ворота та незвична метушня у дворі. На ганку стояв чоловік у діловому костюмі.

– Ви хто такий? – спитав Артем, спохмурнівши.

– Я адвокат Марини Сергіївни. Вручаю вам офіційні документи. Порядок денний до суду, заяву про розлучення, повідомлення про розподіл майна.

Артем взяв конверт, розкрив його і зблід. Його обличчя спотворилося від люті та здивування.

Він метнувся до воріт, але замки було змінено. Будинок, у якому він нещодавно почував себе господарем, виявився йому чужим. Робітники виносили коробки, вантажники вантажили меблі.

Йому не дозволили пройти навіть на поріг. Він намагався дзвонити до Марини, але її номер уже не відповідав. Він написав їй гнівне повідомлення, а у відповідь отримав коротке:

– Усі питання через адвоката.

Марина в цей час лежала в палаті, дивилася на сніг за вікном і думала про те, як багато змінилося. І як багато ще попереду. На неї чекає життя. Справжня. Без страху. Не залежно.

Із завтрашнього дня вона почне все з нуля. Але вже з усвідомленням, чого вона варта. І з тими, хто справді поряд.

Тепер вона знала, що біль навчив її головного. Любов до себе – це не егоїзм! Це порятунок!

А попереду на неї чекали нові зустрічі, нові ідеї, подорожі й, можливо, нове кохання. Але тепер вона не шукала когось, хто її врятує. Вона вже врятувала себе. І це було початком нової, справжньої волі.

Ось така історія, друзі. Будь ласка, напишіть, що ви думаєте з цього приводу. Ставте вподобайки, пишіть свої думки в коментарях.