- Ваша дружина народила двійню! - Але в мене немає дружини! - Ну, не знаю, їдьте подивіться, каже, що ваші...

💭 “Алло, це пологовий будинок. Ви повинні приїхати.”

Коли я почув ці слова, то подумав, що хтось помилився номером. Мені 52 роки – які ще діти, про що мова? Та цікавість перемогла. Я сів у машину і поїхав.

Зайшовши до палати, ледь не впав. Переді мною лежала моя колишня дружина. А поруч, по обидва боки, мирно спали два маленькі клубочки щастя.

– Люда, що це за діти? Чиї вони?

– Твої, – спокійно відповіла вона.

Я мовчав, намагаючись зрозуміти сенс її слів.

– Тобі ж 49 років. Та й ми розлучились давно…

– Так, сім місяців тому. Але тоді я ще не знала, що вагітна.

– Як це взагалі можливо?

– Я думала, що в мене менопауза. Хто б міг подумати, що наше пристрасне прощання обернеться отак. Але я нічого від тебе не вимагаю. Просто мала повідомити.

– Та двоє одразу… Ми ж стільки років намагалися, але нічого не виходило.

– Якщо чесно, я сама була в шоці. Навіть не підозрювала про вагітність до п’ятого місяця. Думала, що в мене дах їде від тих рухів всередині…

Чесно кажучи, мене це не здивувало. Людмила завжди була огрядною жінкою, тому ніхто зі знайомих і не помітив її змін.

Коли ми познайомилися, вона вже була пампушкою – і мені це подобалось. Я ніколи не любив худих. Ми жили добре, але мріяли про дітей. Люда лікувалась, нервувала, але безрезультатно.

Тоді вирішили жити для себе. Працювали багато, але й відпочивали на повну. Море, гори, всі європейські столиці. Та останні п’ять років щось між нами змінилося. Напевно, ми остаточно змирилися, що дітей не буде. А з віком приходить відчуття самотності, коли думаєш: ніхто й на могилку не прийде.

Ми почали сваритися. Люда набрала ще 15 кілограмів. І одного дня сказала:

– Ми знущаємося одне з одного. Думаю, нам треба розлучитися. Може, ти ще станеш батьком.

Насправді я не хотів цього. Але Люда вирішила все сама. Було дуже боляче. Та я пішов.

А вже потім вона зізналася, що довго боялася повідомити про вагітність. Не знала, чи зможе виносити, чи будуть здорові діти. І ось… такий сюрприз.

Того ж дня я зайшов у магазин, придбав каблучку та великий букет квітів. Повернувшись у палату, зробив їй пропозицію. Минуло два роки. Ми разом. Діти ростуть здоровими, а ми – щасливі, хоч і молоді батьки лише в серці.

💭 А ви б наважилися народити в такому віці? Чи вважаєте, що для щастя існують терміни придатності?