"– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою просто друзі. Друзі, присягаюся! – Намагався виправдатись чоловік
– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою просто друзі. Друзі, присягаюся!
– Не треба мені брехати! – кричала вона. – Я все бачила! Все знаю! Бачила, які ви друзі! І скільки!
…В їхньому будинку завжди пахло корицею та ваніллю. Катя пекла пироги щонеділі, і цей аромат наповнював увесь будинок, проникав у кожну щілину, осідаючи на стінах, наче невидимий пил.
Тепер, коли Катя згадувала ті дні, їй здавалося, що цей запах був єдиним справжнім у житті…
…Катя познайомилася з чоловіком на весіллі своєї двоюрідної сестри Лєри. Лєра була її найкращою подругою, більше ніж сестрою.
Вони росли разом, ділилися секретами, мріяли про майбутнє. І ось тепер Лєра виходила заміж, а Катя зустріла Андрія.
– Ти така гарна, – прошепотів він, кружляючи її в танці.
– Дякую, – усміхнулася вона, відчуваючи, як серце починає калатати частіше.
– Знаєш, я спостерігав за тобою цілий вечір, – зізнався Андрій. – Ти ніби світишся зсередини.
Лєра, помітивши їхнє спілкування, підморгнула їй:
– Здається, у моєї сестрички з’явився шанувальник!
…На жаль, шлюб Лєри та її чоловіка не протримався й року, а Андрій та Катя за місяць одружилися. Лєра була подружкою нареченої, і Катя пам’ятала, як та шепнула їй перед вівтарем:
– Ти зробила правильний вибір, сестричко. Андрій – чудова людина.
Тоді вона вірила кожному її слову…
…Їх дні текли розмірено та спокійно. Андрій працював у великій компанії, Катя займалася будинком та дітьми.
У вихідні вони збиралися у батьків, і Лєра завжди була поряд – допомагала з малюками, накривати на стіл, розповідала історії зі свого життя.
– Мамо, а тітка Лєра завжди приходитиме? – якось запитав їхній старший син.
– Звісно, сонечко, – відповіла вона. – Я знаю, ти її любиш, я її теж люблю, вона моя сестра. Як твоя Марійка. Ти ж любиш Марійку? – вона з посмішкою потріпала хлопчика по вихорстій голові.
Якось увечері, коли вже всі спали, Андрій обійняв її:
– Знаєш, я такий щасливий, що зустрів тебе. Мені не потрібне інше життя, правда.
– І я кохаю тебе. І мені не потрібно нікого, окрім тебе… – відповіла вона щиро…
…Все відкрилося непомітно, можна сказати банально. У їхні вихідні, сімейні дати чи свята Лєра стала приходити до них дедалі частіше під приводом допомоги з дітьми, чи з приготування вечері.
У будні Андрій нібито затримувався на роботі, а потім повертався додому з дорогими подарунками для дружини.
Ніхто не помічав нічого підозрілого, окрім рідкісних, майже непомітних поглядів, якими обмінювалися Лєра та Андрій.
Їхні зустрічі відбувалися в найнесподіваніших місцях: у маленьких кафе на околиці міста, в орендованій квартирі, яку Андрій винаймав під приводом ділових зустрічей, у парку пізно ввечері, коли всі думали, що він на важливих переговорах.
Катя почала підозрювати недобре, коли зауважила, що телефон чоловіка виявився під паролем, а його робочий графік раптово змінився.
Спочатку вона не надавала цьому великого значення, списуючи все на його завантаженість на роботі.
А одного вечора, риючись у столі чоловіка у пошуках документів, вона натрапила на фотографію. На ній були вони – Андрій і Лєра, які обіймалися на фоні їхнього будинку.
Фотографію було зроблено кілька років тому, коли вона з дітьми поїхала на море… Тремтячими руками вона набрала номер Лєри:
– Алло, Лєро, я все знаю! Як ти могла, як ти сміла! Ти… Ти…
На тому боці після нетривалого мовчання пролунали гудки. Вони ставали все довшими, поки не почувся байдужий механічний голос: «Абонент недоступний».
…І все ж таки Катя не вірила. Це не могло бути правдою, не повинно бути правдою!
…Наступного ранку Катя вирішила простежити за чоловіком. Вона знала, що він нібито їде на важливу зустріч, але замість офісу машина Андрія поїхала у бік околиці.
Катя, намагаючись не привертати увагу, поїхала за ним. Його машина зупинилася біля старої заправки, він вийшов і ввійшов усередину. Катя зупинилася віддалік, потім вийшла, підійшла до будівлі й у вікні побачила їх.
Вони сиділи за стійкою біля вікна і її чоловік тримав Лєру за руки… Вона не чула про що вони говорять, але те, що вона побачила і як вони дивляться один на одного, цього було достатньо…
Світ навколо ніби зупинився. Все навколо втратило фарби.
…Пізніше вона дізнається, що вони зустрічаються вже чотири роки. Все почалося через рік після весілля Каті та Андрія, на якому її, більше ніж сестра, була подружкою…
Чотири роки брехні, вдавання, зрад. Чотири роки, протягом яких Катя вважала їх обох найближчими людьми.
Катя не могла більше мовчати. Бувши зазвичай скупою на емоції, вона не стрималася і влаштувала грандіозний скандал. З криками, сльозами та биттям посуду… Андрій намагався виправдатися:
– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою просто друзі. Друзі, присягаюся!
– Не треба мені брехати! – кричала вона. – Я все бачила! Все знаю! Бачила, які ви друзі! І скільки!
Лєра з’явилася на порозі їхнього будинку з вибаченнями:
– Катя, будь ласка, послухай мене. Ми не хотіли завдавати тобі болю. Ну ми ж із тобою сучасні люди, що ти, як скандалістка совдепівська…
– Забирайся! – Закричала Катя. – Забирайся і більше ніколи не з’являйся в моєму житті!
…Розлучення було довгим і болючим. Андрій намагався порозумітися:
– Зрозумій, це не те, що ти думаєш. Катя, у нас сім’я, діти… Навіщо ти все це затіяла? Опам’ятайся!
– Не треба нічого говорити, – перервала вона. – Я все бачила і все зрозуміла. Тепер ти вільний, як і вона!
Лєра надсилала повідомлення з вибаченнями:
– Я не хотіла завдати тобі болю. Це сталося випадково. Це просто було якесь марення.
Але Катя не хотіла слухати нікого. Не хотіла розуміти…
…Минув час і тепер у її будинку пахне по-іншому. Немає більше кориці та ванілі. Тільки свіже повітря з відкритого вікна та легкий, аромат лаванди з шафи.
Катя навчилася жити наново. Навчилася довіряти, але вже інакше. Навчилася кохати, але обережніше. І головне – вона навчилася прощати, але не їх. Себе. За те, що була такою сліпою.
…Перші місяці після розлучення були особливо важкими. Вона майже не спала, постійно плакала ночами, доки діти спали. Але поступово життя почало налагоджуватися.
Вона знайшла нову роботу, познайомилась із цікавими людьми. Діти, бачачи її силу духу, теж стали впевненіше дивитися у майбутнє. Вони не ставили запитань про тата, ніби інтуїтивно відчуваючи, що мамі боляче про це говорити.
Якось Катя зустріла старого друга, Михайла. Він знав її ще зі шкільних часів, завжди ставився з повагою та теплотою. Михайло не намагався замінити їй Андрія, він просто був поряд, підтримував, допомагав із дітьми.
– Знаєш, – сказав він одного разу. – Ти дуже сильна жінка. Дві зради! Не кожен зможе пережити таке, та не зламатися.
– Дякую, – посміхнулася Катя. – Просто я зрозуміла, що моя сила – у моїх дітях і в любові до життя…
…Минув час, і в її будинку знову з’явилися пироги. Тільки тепер вона пекла їх, вкладаючи у кожен рух свою нову, оновлену душу. Аромат кориці та ванілі іноді повертався, але тепер він був іншим – зрілішим, осмисленішим.
Діти виросли. Старший син вступив до університету, дочка почала займатися танцями. Вони часто говорили про те, як важливо бути чесним та відкритим у стосунках.
– Мамо, – запитала якось дочка, – а ти колись пробачиш татові?
– Пробачити – так, – відповіла Катя. – Але забути й повернути все, як було, – ніколи. Деякі рани залишаються з нами назавжди, але вони роблять нас сильнішими.
…Зараз, дивлячись на свою сім’ю, Катя розуміла, що зрада стала для неї не кінцем, а початком нового життя. Життя, в якому є місце не тільки болю, а й радості, любові та надії.
Вона часто думала про Лєру та Андрія. Люди подейкували, що вони теж розлучилися, не зумівши збудувати стосунки після того, як зруйнували чужі. Але Катю це вже не хвилювало. У неї було своє життя, і воно було сповнене сенсу.
У її будинку тепер лунав сміх, грала музика, і щовечора вона запалювала свічки, створюючи затишок та тепло для своєї маленької, але міцної родини.
І нехай у її серці назавжди залишиться рубець від зради, але саме він навчив її цінувати справжні почуття та бути сильнішою.
Тому що життя – це не лише випробування та біль. Це ще й можливість почати все спочатку, стати кращим, мудрішим, навчитися любити по-новому.
І Катя знайшла сили пройти цей шлях до кінця. І вона знала, що в неї вже все є. І щастя і віра, і кохання. Дай Боже, щоб все це – до кінця її днів…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
"
Коментарі
Дописати коментар