- Нащо тобі цей італієць, як він такий жадібний! - Я не спам'яталася, коли побачила в себе на порозі дітей та онуків

 

До Італії я поїхала вперше ще 12 років тому. Саме для того, щоб допомогти моїм дітям. І ось зараз вони дорослі, мають власні квартири та все необідне. А я кілька років тому я вирішила почати жити для себе. Мені 54 роки, через ці заробітки я втратила чоловіка  і не бачу сенсу повертатися в Україну. Дітям потрібні лише мої гроші, а я сама просто заважаю. 

Спочатку мені було складно думати про себе, витрачати гроші на одяг та косметолога. Та згодом я нарешті дозволила це все собі. Почала ходити в різні розважальні заклади, охоче подорожувала. А тоді якось в одній поїздці познайомилась з Карло. Він італієць, розлучений і самотній. За кілька місяців я переїхала до нього. Ми були надзвичайно щасливі, та розповідати рідним про свої стосунки я не поспішала.

Та кілька місяців тому донька мені подзвонила з пропозицією:

 – Може, ми всі разом поїдемо цьогоріч на море! Діти так давно не відпочивали.

– Ой, доню, я маю вже інші плани.

 – Які це? З ким?

– Ну, добре, я живу з одним чоловіком і ми разом збираємось у відпустку.

 – А ми? Чи ти не хочеш з рідними відпочити?

Я чудово розуміла, що насправді вони просто хочуть, аби я їм оплатила відпочинок. Адже грошей я більше не надсилаю. Та я все давно вирішила, тому і відмовила. Крім того, відколи ми з Карло разом, я працюю значно менше. І грошей зайвих не маю. А в коханого без великої потреби не беру, не хочу, аби він думав, що я його використовую. 

Та минуло кілька тижнів і сталося дещо дивовижне. Одного дня в наші двері постукали. Я відчинила і очам своїм не повірила. Переді мною стояла донька, невістка і четверо онуків. 

 – Сюрприз! Ми вирішили, нащо нам їхати до Туреччини, як наша бабуся в Італії живе і має тутешнього кавалера. 

Вони заперлись в наш дім, а Карло стояв шокований. 

 – Ми лишень на два тижні, не переймайтеся. Де нам розміститися?

Я спитала в коханого, та він відповів, що в нас надто мало місця і він не був до такого готовий. Тож довелось серйозно поговорити з рідними.

 – Ви не можете тут залишитись. Карло проти!

 – І ти йому дозволиш так вчинити з рідними онуками?

 – А що мені, посваритися.

 – То нехай дасть нам гроші на відпочинок.

 – З якої радості? Нащо тоді цей італієць, як він такий жадібний?

  – А що я маю просто використовувати когось, аби вам розваги влаштовувати?

Врешті я дала їм 200 євро і відправила в готель. А далі сказала лише на себе розраховувати. Вони страшенно образились. Та в мене досі в голові не вкладається, як можна було так вчинити. А ви що про це думаєте?