– Білет я купив? Виграш на мою карту перерахували, отже я маю повне право сам цими грошима розпоряджатися! – Чудово! Я з дітьми до батьків переїду. А ти тут сам розпоряджайся. Подивлюсь, як у тебе вийде! – Відрізала дружина

Світлана готувала вечерю, коли в замку обернувся ключ і її чоловік Андрій, увірвався на кухню, навіть не роззувшись.

Очі його горіли, він захекався і важко дихав – явно біг усю дорогу від автобусної зупинки до будинку.

– Андрію! Взуття зніми – я, між іншим, годину тому підлогу вимила, – зупинила чоловіка Світлана.

– Та почекай ти зі своєю підлогою! – вигукнув Андрій. – Ти просто не уявляєш, що трапилося!

– І що ж у тебе трапилося?

– Гроші трапилися, Світлано! Великі гроші!

– Андрію, я сподіваюся, ти банк не пограбував? – з усмішкою спитала дружина.

– Ні. Пам’ятаєш, я тиждень тому ходив у крамницю, і мені Лєнка – касирка, ну, ця, руда, засунула лотерейний білет “Лото забава”? Сказала: «Візьми, Андрюха, – останній залишився. Раптом тобі пощастить».

– Ну і що? Пощастило? – Знову посміхнулася Світлана.

– Уяви собі – пощастило! Виграв!

– Три гривні?

– Триста! – вигукнув Андрій.

– Величезні гроші, – сказала дружина, продовжуючи різати салат.

– Триста тисяч, Світлано!

Він сказав це тихо, ніби злякано, ніби сам не вірив такому диву.

– Скільки? – завмерла Світлана.

– Триста тисяч, – сказав чоловік ще тихіше.

Вони кілька разів перевірили квиток – справді, триста тисяч!

– Ти комусь уже сказав? – Запитала Світлана.

– Ні. Мамці тільки зателефонував.

– Ну, значить, про твій виграш тепер знає все місто, та три села, – сказала дружина. – Але ти більше, дивись, не тріпайся, а то, я відчуваю, до нас скоро черга вишикується.

– Навіщо? – не зрозумів Андрій.

– У борг проситимуть, – пояснила дружина.

– Світлано, а на що ми цілих триста тисяч витратимо? – Запитав чоловік. – Це ж які великі гроші!

– Не такі вже й великі. Усього твоя зарплата за пів року. А якщо податок віднімуть, то й того менше, – сказала Світлана.

– Який податок? – здивувався чоловік.

– Звичайний – на мою думку, тринадцять відсотків. Тобто тобі видадуть не всі триста, а двісті шістдесят одну тисячу, – швидко порахувала дружина.

– То це справжній грабіж! – Вигукнув він.

На обличчі Андрія в цей момент радість змінилася образою, а потім – обуренням. Красива сума була вже не такою гарною. Він відчув, що його пограбували на цілих тридцять дев’ять тисяч.

Поки чоловік переживав з приводу податку, Світлана вже думала, куди вони витрачатимуть гроші.

– Насамперед треба зібрати дітей до школи – купити шкільну та спортивну форму, взуття – Василю кросівки та зимові черевики.

– Відкласти на репетитора з англійської для Насті. Добре б нам з Андрієм нові куртки. А ще хотілося б у ванній поміняти кахель. Ванну час вже повністю відремонтувати, але на це грошей явно не вистачить, – подумала Світлана.

Наступного дня з самого ранку почали дзвонити родичі.

Першою о пів на дев’яту ранку зателефонувала сестра Андрія – Валентина.

– Кажуть, ви розбагатіли? – Запитала вона. – Куди витрачати зібралися? Може, нам трохи підкинете? У нас паркан уже майже впав. А це все-таки не аби якийсь будинок, а наше родове гніздо.

– Валю, ми ще грошей не отримали, нам ще з виграшу податки платити. Там залишиться всього нічого – свої дірки б затулити, – відповіла їй Світлана.

– Та гаразд, не прибіднюйся – всього нічого. Тітка Катя сказала, що там півмільйона! Не скупися, Свєта, з ріднею дружити треба!

– Які півмільйона! Що ви вигадуєте? Там і половини не буде! – обурилася Світлана.

Протягом цього дня їм зателефонували ще четверо. Двоюрідний брат Андрія просив грошей на ремонт машини.

Троюрідна сестра Світлани питала, чи не зможуть вони сплатити за навчання її сина в університеті.

Ще одна родичка хотіла, щоб вони дали їй грошей на путівку в санаторій.

А дядько Андрія хотів отримати мільйон на розвиток бізнесу:

– Я не просто так прошу, а в борг. Як тільки справи підуть у гору – все до копійки поверну! – присягався він.

Дзвонив ще хтось, але Світлана вже просто не брала слухавку.

Поки Андрій був на роботі, Світлана, яка цього дня була вихідною, склала приблизний список покупок. Вибирала найекономніші варіанти, але все одно грошей на все не вистачало.

За найскромнішими підрахунками дірок у їхньому господарстві було на суму, що втричі перевищує виграш.

Після вечері вона показала чоловікові перелік того, що вони можуть придбати.

– На дешеві кахлі у ванну я абияк наскребла, але за роботу майстру платити вже нема чим, – сказала вона. – А тобі це я довірити не можу, ти накосячиш.

Андрій подивився на список і важко зітхнув:

– Ну, що ти тут понаписувала: куртки, черевики та іншу дурницю. Такі гроші на всю цю дрібницю розійдуться, не помітиш.

– Треба щось велике купити, грандіозне, щоб можна було сказати: «Ось на виграш придбали»! Ця подія має запам’ятатися! Адже вдруге нам так не пощастить.

– І що ж ти пропонуєш? – Запитала дружина.

– Ну, наприклад, мотоцикл! – Замріяно сказав Андрій.

– Мотоцикл?! Ну, тоді відразу купуй і місце на цвинтарі, – сказала дружина. – До нас у відділення, починаючи з квітня, вже восьмеро цих мотоциклістів привезли – і не всі вижили.

Гроші вони отримали у понеділок.

– Андрію, у мене цього тижня в суботу вихідний. Ти теж нічого не плануй – поїдемо закуповуватись, – сказала Світлана.

А в четвер майже всі жителі їхнього будинку та ще двох сусідніх, висунулися з вікон, щоб подивитися на чудову картину: Андрій в’їжджав у двір на білій Мазді, що яскраво блищала на сонці.

Припаркувавшись, він вийшов з машини й, не поспішаючи, по-господарськи, кілька разів обійшов її, погладив і поплескав капот так, як вершник гладить і поплескує коня.

Світлана, якій уже хтось із сусідів зателефонував на роботу, принеслася після зміни додому, як фурія.

– Ти що, зовсім збожеволів? Ти де такі гроші взяв? – кричала вона на чоловіка.

– Я двісті сорок тисяч сплатив і страховку. На інше – кредит оформив. Сам платитиму, – заявив Андрій дружині.

– Сам, кажеш? Ну, ну. А годувати тебе хто буде? А дітей до школи на які мані я одягнути-взути повинна?

– А за квартиру чим ти платитимеш? – Поцікавилася Світлана таким спокійним голосом, що Андрію стало страшно.

Але він спробував заперечити дружині:

– Білет я купив? Виграш на мою карту перерахували, отже я маю повне право сам цими грошима розпоряджатися!

– Чудово! Я з дітьми до батьків переїду. А ти тут сам розпоряджайся. Подивлюсь, як у тебе вийде!

І справді з’їхала. Мало того, ще й на аліменти подала!

– Які аліменти? – здивувався Андрій. – Ми ж не розлучалися.

Але йому пояснили, що виявляється, тепер і так можна.

А коли отримав Андрій зарплату, з якої в бухгалтерії вже третину відняли, а після цього він ще й кредит за машину заплатив, та подивився, скільки в нього на карті залишилося, то дуже засумував.

Потім квитанції на комунальні платежі з поштової скриньки витяг і зовсім засмутився.

Три місяці він ще якось на локшині протримався, а потім пропустив банківський платіж, потім другий, третій, четвертий…

Зрештою, Андрію довелося продати автомобіль, причому дешевше, ніж купував. На карту йому повернулося менш як двісті тисяч.

І цього ж дня він переказав усю цю суму Світлані.

Чи повернулася вона до чоловіка?

Повернулася. Щоправда, не одразу. І лише після того, як він пообіцяв, що надалі ніколи й гривні не витратить, не порадившись із дружиною.

Тож можна сказати, що ця історія закінчилася добре.

Андрій, щоправда, порушує слово, яке дав дружині – на заощаджені на обідах гроші він щомісяця купує лотерейний білет. А що, як раптом…

Але поки що нічого не виграв. Як кажуть – надія зникає останньою…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.