Перейти до основного вмісту

«Коли свекруха вирішила, що твої нерви — безкоштовні»


Був суботній ранок. Я ще не встигла прокинутись як слід, коли чоловік тихенько вибрався з дому — «поїхав до мами, допомогти їй з холодильником». Ну ок, хай допомагає.

Але повернувся він підозріло швидко — і не один.

Господиню! Приймай гостей! — крізь сон я впізнала владний голос Лідії Микитівни, своєї свекрухи.

«Ну хто ж іще? — подумала я, витягуючи ноги з-під теплого пледа. — Чи є у цих людей режим візитів?»

У дверях стояла свекруха, а за її спиною визирали дві настирливі мордочки племінників. Чоловік мовчав і уникав мого погляду.

Не стійте, заходьте, заходьте! — скомандувала свекруха дітям.
Олег, допоможи вантажникам. Оплата ж погодинна — поки вони мнуться, ми до ночі не впораємось.

Поки діти розбігалися по квартирі, чоловік слухняно побрів у коридор. Я лише кліпала очима: племінники, вантажники, свекруха — що за цирк?

Підемо, дитино, поговоримо, — раптом лагідно взяла мене під руку Лідія Микитівна.

Ось тут я остаточно прокинулася. Свекруха ніколи зі мною по-доброму не говорила. Якщо і відкривала рота — то тільки щоб принизити.

На кухні вона поставила чайник.
— Чаю чи кави?
— Каву, — буркнула я.

Але довго «розслаблятися» не довелося — з кімнати долинув дзвін розбитого скла. Я підскочила.

Племінники весело пхали осколки під ліжко — півметрова кришталева ваза від мами злетіла з цього світу.

Стояти! Всі — кроком руш у вітальню, дивитись мультики. З дивана не вставати! — гаркнула Лідія Микитівна.
Так, бабусю, — слухняно потяглися шкідники.

Свекруха швидко зібрала уламки. Я спробувала збагнути, що взагалі відбувається.

І тут у передпокої гучно:
Ліжко куди нести?

Я підскочила. Ліжко? Яке ліжко?!

З вантажників сипалися дошки й деталі від старої дитячої двох’ярусної ліжка — тієї самої, на якій колись спали діти Ксюші, чоловікової сестри. Та сама Ксюша, чиї діти щойно рознесли вазу.

Може, хтось нарешті пояснить, що тут коїться?!

Чоловік, нервово чухаючи потилицю:
Золотце, ти не злись... Племінники поки у нас поживуть. Ксюшу в лікарню поклали, мінімум місяць лежатиме. Мама сама не справляється…

В якій лікарні? На Пхукеті? — не втрималася я від сарказму.

А ти звідки знаєш?! — спалахнула свекруха.

Я дістала телефон. Профіль Ксюші — купа фоток: пальми, коктейлі, її п’ята точка в бікіні.

В лікарні, кажете? Ну-ну... гарна лікарня — піщаний пляж і фрукти на сніданок.

Свекруха зітхнула і простягнула мені зіжмаканий листок.
Вона кинула дітей. Знайшла хмиря при грошах, зникла. Ми сподівалися, що повернеться... Не хотіли тебе лякати.

Я гірко розсміялась.
А брехати навіщо?

Ти б не погодилася інакше, — винувато буркнув чоловік. — Вони ж рідня...

Рідня? Мені?! З яких це пір я вам родина? Я завжди була для вас чужою!

Я відчинила двері в дитячу, де вже розкладали ліжко.

Прибирайте це все. Дітей — за двері. Вантажникам — нести все назад. У вас 10 хвилин.

Ти не можеш так! Твоя сім’я потребує допомоги! — підняла голос Лідія Микитівна.

Сім’я? Це квартира моїх батьків. І я вирішую, хто тут житиме. Я вам нічого не винна. Розмову закінчено.

Чоловік, проводжаючи маму з племінниками, навіть не глянув у мій бік. Потім прийшло повідомлення:

«Я розчарувався в тобі.»

Я лише всміхнулась.
«Повинна? Кому повинна — тому пробачаю.»

Я запарила собі нову каву. Вперше за багато років — гарячу і без глядачів.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко. Він весь час заглядав в телефон. Усміхався, писав, а іноді далеко відходив від неї, щоб поговорити. Він засиджувався в телефоні до ночі і потім лягав спати. На ранок Ірина з ним намагалася говорити, але він посилався на відпустку, що він відпочиває. Іра на п’яту добу помітила смс на телефоні чоловіка. Андрій вже спав. Телефон був заблокований, але поки екран не вимкнувся вона прочитала: “На добраніч, коханий.” Писав якийсь Василь. Екран вимкнувся, але за кілька секунд знову засвітився. Ірина почала дивитися на телефон. «Чому не бажаєш своїй коханій доброї ночі? Я сумую.» «Милий. Відповідай. Я чекаю на тебе.» «Коли ти вже приїдеш?» «Я теж хочу відпочивати з тобою.” «І коли він мені все скаже», – подумала Ірина. – «Зачекаю. Просто треба морально підготуватись» І ось вони вдома. План як «віддячити» чоловіку вже готовий. Та й у плані лише один пункт. Андрій пр...

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Колись ти зрозумієш..!?

Коли мама з татом одружилися, батько вмовив маму переписати її успадковану шикарну трикімнатну на свекруху, щоб була можливість взяти кредит на його ім’я під заставу житла. Мама написала дарчу, справа батька пішла в гору, вона якось не замислювалася про те, щоб вимагати квартиру назад. Десять років тому, коли мені було 18, тато зібрав сімейну раду. Сказав, що любить іншу, у нього від неї маленький син і він хоче розлучення. Мені сказав: “Колись ти зрозумієш”. Мама прийняла новину гідно, тільки попросила повернути її квартиру, щоб нам не довелося жити в орендованій. На що мій тато здивовано округлив очі та відповів, що квартира була подарована його мамі, а вона своєю чергою передарувала трикімнатну йому. Тож за законом квартира його. Спільно нажитого майна не було, все оформлялося на бабусю. Ми просили хоча б під розписку дати грошей на перший внесок в іпотеку, він послав нас і сказав, що його синові та спадкоємцю гроші потрібніші. Він забрав усе — мамину машину, коштовності, які ...