- Кохана, нарешті здійсниться моя мрія! Продавай квартиру, машина чекати не буде, я вже про все домовився

— Люба, моя мрія нарешті здійсниться! Пора продавати квартиру — машину довго не чекатимуть. Я все вже владнав.

Я оторопіла. Це була друга велика мрія мого чоловіка. А якщо я знову її зруйную? Перша ще й досі стоїть перед очима, як тінь…

Мама з юності працювала в Італії — завдяки її зусиллям я мала власне житло та закінчила медичний університет. Тож на фоні інших вважалася досить вигідною партією. Та я вирішила: вибиратиму чоловіка, який також має щось за плечима.

Віктор мав свою квартиру — її придбала йому мама, що теж довгі роки працювала за кордоном. Вона ж забезпечила йому юридичну освіту.

Коли ми познайомилися, Віктор не стільки працював, скільки "набирався досвіду", як сам казав. Я теж не поспішала в лікарню, а обрала роботу в косметологічному салоні: стабільно, спокійно, прибутково. Ми почали зустрічатися, а потім — одружилися.

Весілля організували наші мами — навіть подружилися, бо працювали в Італії в одному регіоні. Батьки теж швидко знайшли спільну мову. Здавалося, щастя — поруч.

Та одного дня мами сказали, що час нам самостійно ставати на ноги:

— Ви тепер подружжя — вчіться жити на свої заробітки. Так ви більше цінуватимете одне одного.

Ми спробували. Наші доходи ледь покривали витрати. Порадившись, вирішили: здамо мою квартиру, а самі житимемо у Віктора. Це було непросто для мене — я дуже цінувала свій простір, але пішла на компроміс заради сім’ї.

Спільне життя виявилось не таким ідеальним. Віктор мав свої уявлення про побут, але часто уникав елементарних речей. Якщо щось розсипав чи пролив — просто не помічав цього.

— Що? — дивувався він, ловлячи мій погляд.

— Нічого, — відповідала я, спостерігаючи, чи прибереться. Але, звісно, ні. Хіба що в суботу трохи допомагав.

Найбільше ж мене тривожила його залежність від чужої думки. Він працював у юридичній фірмі, і там пішла мода на котеджі за містом.

— Лілю, треба купити дім! Всі колеги вже мають — і басейни, і тенісні корти.

— Але це ж шалені гроші, — я не розуміла цієї гонитви.

— Продаємо обидві квартири — і купуємо будинок. А на транспорті їздитимемо.

— Який транспорт? Машину теж купити?

— Можливо, трохи залишиться після покупки, або батьки допоможуть.

— Вікторе, ми ж домовлялися — більше не звертаємось до батьків.

Він і слухати не хотів. Їздив з колегами на перегляди ділянок. І з сяючими очима казав:

— Наш шеф живе в сусідньому будинку! Уявляєш, я буду поруч!

Я не поділяла його ентузіазму. Дізналася вартість будинку — дві наші квартири плюс ще кредит. І без ремонту. В далекому районі.

— Вікторе, мені добре тут. У нас зручне житло, комфортне місце й близько до роботи. Не хочу все втрачати.

— Зрозуміло… Знову ти не підтримуєш мене…

Після цього щось в ньому зламалося. Зник інтерес до дому, зник інтерес до мене. Він замкнувся, перестав розмовляти, гуляти, допомагати.

Натомість почав захоплюватися брендами. Не будинок — так модний одяг. Все — тільки з бутиків, за шалені гроші.

— Це можна дешевше замовити онлайн, — казала я.

— Я юрист, не можу виглядати абияк.

Я ледь зводила кінці з кінцями. Моя зарплата йшла на продукти, комуналку. Він натякав, що й я маю вдягатися "відповідно", як його колеги.

— Я не вважаю, що виглядаю зле. Просто речі — з ринку, не з бутіка.

Мене це все почало душити. Я зателефонувала мамі.

— Мамо, поговори, будь ласка, з його мамою. Може, вона вплине.

І вона поговорила. Після цього Віктор прийшов вибачатись. Казав, що надто захопився мріями, забув про реальність. Ми помирилися. Знову стали ближчими.

Та невдовзі — нова мрія.

— Лілю, електромобіль! Саме зараз можна купити — класна ціна! Подорожі по Європі — уявляєш?

— Гаразд, — кажу, — давай збирати разом.

— Супер! — зрадів.

Я була спокійна — така покупка з нашими доходами можлива хіба за десять років. Зате економити почав: менше тратимо на продукти, світло, воду, все готуємо вдома.

— Нічого нового не купуй, — казав він, коли я придбала літню сукню.

— Легко тобі — у тебе гардероб на роки, а мені ж хоч щось треба.

— Знаєш що? Продам усе, що не ношу.

І продав. Лишив кілька речей на роботу. І тут — новина: машина мрії, ціна смішна, але у нас лише третина грошей.

— Продавай квартиру. Якщо любиш мене — допоможи здійснити мрію.

І що тепер? Продавати житло не хочу. Але чи витримає шлюб, якщо знову відмовлю?