– Мамо, дай свекрам у борг 10 тисяч євро! Для тебе ж це дрібниці! – У мене ледь мову не відняло, коли я це почула від доньки.

На заробітки я вирушила ще два десятиліття тому. Життя наше було нелегке. Чоловік постійно заглядав у пляшку, а я працювала на двох роботах, аби якось утримати родину. У нас було двоє дітей — син Ілля і донечка Інна. Саме заради них я й трималась. І коли зрозуміла, що в Україні борги лише зростають, а виходу немає — вирішила поїхати до подруги в Іспанію. Діти на той час щойно закінчували школу, вже були досить самостійні.

Хоч подруга й підтримувала мене у всьому, легко не було. Роботу змінювала не раз. Але з часом звикла до нової країни і людей, і навіть полюбила це місце. Якби не діти, можливо, й не повернулася б.

Пройшли роки. Я розлучилась із чоловіком, придбала свою квартиру, а трохи згодом — ще дві однокімнатні для дітей. Постійно їм допомагала. Спершу Ілля закінчив навчання, одружився. Потім Інна теж знайшла свою пару. Я профінансувала обидва весілля. Родина зятя мені не допомагала зовсім, тоді як батьки невістки — навпаки, підтримували у всьому. Але я на це вже не зважала — головне, щоб донька була щаслива й мала ту урочистість, про яку давно мріяла.

Час ішов, у мене вже й онуки є. Але я й далі підтримувала дітей — чим могла. Невістка виявилась хорошою, сину пощастило. А от Інна з чоловіком — не така вже й вдала пара. Зять не особливо старається, щоб забезпечити родину, а його батьки — постійно щось просять.

Недавно сталося те, що мене взагалі вибило з колії. Дзвонить мені донька:

– Мамо, тато мого чоловіка хоче придбати нову машину. Питають, чи не могла б ти позичити 10 тисяч євро?

– А коли планують повернути?

– Казали, через три роки.

– Це дуже довго. За цей час може статися все, що завгодно. Я не можу.

– Ти ж розумієш, це ж не сторонні люди. Та й для тебе це копійки!

– Копійки? Цікава в тебе думка. Доню, я ці гроші не на дереві знайшла. Хай твоя свекруха сама на заробітки їде — я їй навіть допоможу — от і буде на авто.

– Ти ставиш мене в незручне становище...

– А ти мене.

Інна образилась. А я досі не можу зрозуміти, як вона взагалі могла таке просити. А ви як думаєте — дали б гроші сватам, знаючи, що їх можуть і не повернути?