- Я ж тебе попереджала - куди гроші відніс, туди й вечеряти йди! І снідати, до речі, теж, – заявила дружина і сіла у крісло із в'язанням

 

– Людо! Ти вдома? – покликав дружину Василь, увійшовши до квартири.

– Я на кухні, – відповіла Людмила.

Сьогодні вона прийшла додому раніше і зайнялася приготуванням вечері.

Василь роздягнувся, вимив руки та зайшов на кухню.

– А чому ти не хвалишся? – Запитав він.

– Цікаво, а чим це я маю хвалитися? – здивувалася дружина.

– А я по дорозі додому зустрів Риту з вашого відділу. Вона мені сказала, що вам сьогодні премію за квартал переказали. Гарну.

– Переказали, правда. А тобі від цього яка радість?

– Як яка? Я ж тобі вчора казав: мати дзвонила, просила Зої допомогти з іпотекою. Ти сказала, що у нас немає грошей. Так от тепер є. Давай Зойці тисяч десять перекажемо, – запропонував Василь.

– На честь чого? – поцікавилась Людмила.

– Не вдавай, ти ж сама знаєш, що Зойці важко одній іпотеку платити. Я зараз зателефоную матері, скажу, що ми перекажемо гроші, – сказав Вася і схопився за телефон.

– Стояти! Ану гальмуй! А хіба я сказала, що готова платити іпотеку за твою сестру? – зупинила чоловіка Людмила.

– А чому б не допомогти, якщо в нас є гроші? – Запитав він.

– Почнемо з того, що гроші є не в нас, а в мене. Це премія, яку я заробила, працюючи щосили протягом трьох місяців!

– Як ти думаєш, Васю, я орала з ранку до вечора саме для того, щоб зробити приємне твоїй сестрі? І іншої мети в мене не було?

– Людо, але ж у неї діти!

– Васю, у мене теж є дитина. Варя – наша з тобою донька. Якщо ти, звичайно, пам’ятаєш, вона навчається на другому курсі в університеті та живе у чужому місті у гуртожитку.

– І я їй щомісяця гроші на життя переказую. А ти за ці два роки доньці хоч одну гривню дав?

– Я ж знаю, що ти посилаєш їй.

– А може, їй дуже приємно було б отримати й від тата хоч тисячу на колготки? – Запитала Людмила. – А твоя сестра, перш ніж вплутуватися в іпотеку, мала прикинути, чи зможе вона її виплачувати.

– Але ж їй банк схвалив, – нагадав Василь.

– Все правильно. У банку працюють розумні люди, які вміють рахувати. Ось вони й порахували, що Зої має вистачати грошей. А якщо їй не вистачає, то вона їх просто неправильно витрачає.

– Наприклад, занадто часто ходить у салони та кафе, замість того, щоб гасити кредит. Тож я її забаганки оплачувати не збираюся!

А ввечері Василь почув, як Людмила телефоном повідомила матері, що щойно переказала їй вісім тисяч.

– Цікаво: для Зої в тебе грошей немає, а для матері – будь ласка, – обурився чоловік.

– Так, Васю. У мами протез зламався, їй треба йти до стоматолога. А пенсія у неї не надто велика. Тим більше, що це моя мама, а Зоя мені – чужа людина, – пояснила Людмила.

– Загалом Зоя – моя рідна сестра! – Нагадав дружині Василь.

– Правильно: твоя, а не моя. Які претензії до мене?

– Ну, якщо так, то я післязавтра отримаю зарплату і сам перекажу гроші Зої, – сказав Василь.

– Та, будь ласка. Тільки спершу скинь, як завжди, десять тисяч на господарську карту, – відповіла дружина.

– Людо, я давно хотів спитати: а десять тисяч – це не багато? Не можна менше?

– Можна й менше, тільки тоді на вечерю будуть макарони з кетчупом, а не з домашніми котлетами чи відбивними. Можна ще не платити за комуналку та пральний порошок не купувати, – посміхнулася Людмила.

– А чи не можна якось економніше господарювати, щоб і на відбивні, і на все інше вистачало?

– Хочеш – спробуй. Якщо в тебе вийде, я займу досвід, – відповіла дружина.

На цьому розмова закінчилася. Але Василь чомусь вирішив, що Людмила не виконає своєї загрози й переказав майже всю зарплату сестрі.

Однак він помилився. Вже наступного дня, повернувшись із роботи, він не застав на кухні жодної ознаки вечері.

– Людо, а що у нас сьогодні на вечерю? – Запитав він.

– Подивися у холодильнику, – відповіла дружина.

Вася зазирнув у холодильник: там було пусто. Тільки у дверцятах стояла самотня пляшка з кетчупом, та в ящику для овочів лежали два зморщені яблука.

– Людо, а тут нічого немає.

– Правда? А що там має бути? Ти щось туди поклав? – Запитала вона. – А ти хіба не знав, що для того, щоб дістати щось із холодильника, треба спочатку щось туди покласти?

– Ну, годі, я взагалі голодний, – сказав Василь.

– Здогадуюсь. Але ж я тебе попереджала: куди гроші відніс, туди й вечеряти йди. І снідати, до речі, теж, – заявила Людмила і сіла у крісло із в’язанням.

Довелося Васі їхати до мами.

А наступного дня свекруха – Ніна Володимирівна – прийшла особисто виховувати невістку.

Вислухавши довгу тираду свекрухи, Людмила сказала:

– Ви даремно так старалися, Ніно Володимирівно. Нічого нового для себе я не почула. Я й так знаю, що я погана дружина. Може, Васі тоді до вас перебратися? Навіщо я така йому?

– Ти дурниць не кажи! Вийшла заміж, то живи з чоловіком! – відповіла свекруха.

– Все зрозуміло. Це ж тільки я погана! А квартира в мене хороша, і зарплата чудова, і премія! Одна біда: я не хочу з вами та із Зоєю ділитися!

– Тож ви вирішили у сина кишені почистити? Ось і утримуйте його весь цей місяць самі. Майте на увазі: сосиски він не їсть. Від курки теж ніс верне.

– Так що на вечерю – відбивні зі смаженою картоплею та салатом. Можна ще голубці – тільки м’яса більше кладіть. Ну, самі зорієнтуєтеся. Так, білизну його теж самі прати будете.

– Людмило, ти що – з глузду з’їхала? Адже жили ж ви якось раніше! -Здивувалася свекруха.

– Жили, іноді навіть непогано жили, – відповіла невістка. – Поки ви в наше життя свій ніс не засунули. Зою з Гришею розлучили, а тепер за нас взялися?

– Ти що несеш? Кого я розлучила? – обурилася Ніна Володимирівна.

– А хто ж, як не ви? Капали дочки на нерви: «Гриша такий – Гриша сякий! Гриша тебе не поважає, заробляє мало, освіта не та, квартирка маленька та інше»!

– Дістали Гриця до печінок, ось він і втік! І Зоя залишилася одна з двома дітьми та непіднімною іпотекою. Ну що? Тепер ваша душа задоволена?

– Мабуть, ні! Вам нудно стало – і ви взялися за нас! А я ж не Гриша, я довго терпіти не буду – поверну вам Васю, піклуйтеся про нього самі – хто краще за рідну матір це зробить. Справді, Васю?

– Що ти, Людо! У мене й у думках такого не було! Я не хочу з тобою розлучатися! Просто мама запропонувала Зойці допомогти, – почав виправдовуватися чоловік.

– Допоміг? Значить, до наступної зарплати живеш у мами чи Зої – це вже, як вони між собою домовляться. А я подумаю.

І Вася зрозумів, що Людмила не жартує. Весь місяць до наступної зарплати він жив у матері.

А п’ятого числа прийшов додому.

– Людо, я там тобі зарплатню переказав і Варі три тисячі відправив, – з порога повідомив він.

З кухні долинав запаморочливо-апетитний запах смаженої свинини в кисло-солодкому соусі.

– Іди мий руки та сідай вечеряти, – посміхнулася Людмила. Чи до мами підеш?

Вася злякано витріщив очі, та нервово похитав головою. У бідного від переляку, аж язик закляк. І Люда зрозуміла, що марно витрачати слова, та переконувати!

Ось, певні дії з її боку – відразу розуму в голову додали, та й запам’яталися надовго! А як почне забувати, вона з задоволенням нагадає! Не на ту натрапили!

Як вам витівка Людмили? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.