Коли чоловік сказав аби я збирала речі і звільнила квартиру його новій коханій, то я й слова не сказала, я не звикла йому перечити за ці тридцять років шлюбу і попросила лише кілька днів аби зібрати речі

– Добре, ми якраз з відпочинку приїдемо. Я радий, що ти ведеш себе цивілізовано, – сказав Матвій.

Я лиш головою кивнула на таку похвалу, адже я привчена до того, що чоловіка треба слухатися, там мені казала моя мама, а їй її мама, а тій її, а тій її…

Коли я тільки вийшла заміж за Матвія, то слухалася ще й його матір, яка жила з нами. Вона не дозволяла й найменшої перестановки в квартирі, адже вона її, а я там права не маю.

Коли ж Матвій заробив на свою квартиру, то тоді вона мені сказала:

– Тепер твоя черга – твої батьки мають зробити в ній ремонт!

Я поговорила з батьками і вони погодилися. Тато сам робив ремонти, тому зробив нам все якісно. Далі купив нам і меблі і техніку, щоб його онуки жили в гарній обстановці.

Далі мені чоловік сказав, аби я не виходила працювати, бо діти малі і за ними треба глядіти.

– Що ти на тій роботі заробиш?

І я погодилася, поступово втрачаючи свою самооцінку, бо хто я така в родині? Принеси-подай і все.

Чоловік добре заробляв, але це ніяк не відображалося на моєму зовнішньому вигляді, бо завжди ц нього в планах щось було – купити машину, гараж, збирати на ще одну квартиру…

Я ж економила і економила, щоб хоч якось вкластися в побут.

Далі діти виросли і пішли вчитися, а я залишилася сама з чоловіком. Я йому була не цікава, він казав аби я не вмішувалася в його справи і я чоловіка слухалася, продовжувала й далі виконувати ту роботу. До якої звикла – варила, прибирала, прала…

І ось тепер, коли прийшла розв’язка нашого сімейного життя, всі карти були викладені на стіл.

– Я не розумію, Матвію, ти все життя хотів аби я сиділа вдома і тебе обслуговувала, а ти собі гуляв, як хотів. То тепер чому все змінилося?

– Бо я зустрів жінку, яка не така як ти, та ви навіть не до порівняння і я хочу прожити все життя з нею. Так, що збирай речі.

Я знову послухала чоловіка і всі ті дні збирала свої речі. Знаєте, мені навіть сподобалося це робити, особливо на завершальному етапі.

Минуло більше, ніж три дні, як задзвенів телефон і я аж подих почула чоловіка, ураганний:

– Ти що натворила???

– Нічого, просто речі зібрала…

– Я мав про тебе кращу думку!

– Як і я про тебе.

Я поклала слухавку і усміхнулася.

Я справді зібрала речі, але не забула прихопити й ті, які були куплені моїми батьками: побутову техніку, меблі, покривала, штори, карнизи, килими.

Особливо я постаралася з ремонтом, який робив ще мій батько. Дуже сподобалося в ванній знімати плитку, трохи неакуратно вийшло, але я старалася, як могла. Далі зірвала весь ламінат і обдерла стіни.

Я практично зробила молодим послугу – їм вже не треба витрачатися на демонтаж, а я відчула таку полегкість і таку радість, що мені й досі приємно від того процесу на душі.

Я не вернулася до батьків, не знаю чому, але я не хотіла більше чути про те, що чоловіка треба було слухатися. Я виїхала за кордон до подруги, яка там вже роки працює. Збираю собі на квартиру і безбідну старість, хто його знає чи почну життя з початку, але я радію усьому, що в моєму житті відбувається. Певно, мудрість до мене прийшла чи свобода – ще сама не розумію.

Звичайно, що буває важко, особливо від усвідомлення того, що я віддала свою долю в чужі руки і покірно слідувала чужим правилам. Ніхто не каже, що яка б ти не була ретельна, це тебе не вбереже в житті, навіть, навпаки. Найважче говорити з мамою, не хочу їй наговорити зайвого, розумію, що вона теж йшла за чужими установками, просто батько залишив її в родині. Думаю, варто триматися за себе, а ви що на це скажете?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.