Історії Серця

Копію свідоцтва про народження Люба знайшла в документах. Кажуть, що найкраще схованка, щоб заховати, це покласти на видному місці. Паспорт, пенсійне, кілька договорів по кредитах, документи на будинок… І між ними – тонкий листочок, що свідчить про те, що у її чоловіка є ще одна дитина. Люба відняла дату народження від поточного року, звично ворушачи губами і промовляючи про себе цифри – з усним рахунком у неї завжди були проблеми. І немов зарубку на косяку поставила: дванадцять років. У колишній дитячій на косяку і справді були зарубки, а поруч напівстерті цифри олівцем. Серед них Люба без зусиль знайшла дванадцять – майже на рівні її очей, син швидко виріс, весь у батька. Цікаво, а цей такий самий? Спогад про сина звично подряпав душу, і Люба скривилася. Остання цифра на косяку була шістнадцять, після цього Борис відмовився брати участь в «цьому дурному обряді доісторичних предків». Скільки вже вони з ним боролися, все марно – як розлютився тоді, в шістнадцять, так ніяк н...

— З вашим достатком соромно рідній сестрі якусь дурницю дарувати, а не гроші! — голос Маргарити Павлівни рознісся по всьому банкетному залі, змусивши замовкнути навіть найжвавіших гостей. Анна стояла посеред залу з красиво упакованою коробкою в руках, відчуваючи, як кров приливає до щік. Тридцять пар очей дивилися на неї з цікавістю, чекаючи реакції. Старша сестра продовжувала голосно обурюватися, розмахуючи щойно розпакованим чайником з петриківським розписом ручної роботи. — Це що, знущання? Після всього, що я для тебе зробила? Анна мовчала. А в грудях піднімалася хвиля образи, змішаної з люттю. Як вона дійшла до цього моменту? Як людина, яку вона вважала близькою, могла так принизити її при всіх?… …П’ять років тому все було інакше. Анна пам’ятала той день, коли привела Дмитра знайомитися з родиною. Простий хлопець з робітничої сім’ї, чесний і надійний, але без зв’язків і великого рахунку в банку. Мати, Валентина Іванівна, ледь приховувала розчарування, постійно згадуючи си...

— Ну, і де твоя принцеса? Знову буде цією старою прикриватися? Що за часи настали, коли батьки чоловіка на останньому місці?! — починала вона, перемішуючи салат з такою силою, ніби намагалася розмазати гнів по салатнику. — Мамо, досить, — втомлено сказав Ігор. — Ти ж знаєш, у бабусі Юлі важкий стан. Навіщо ти так? — Знаю я ці стани! Вона просто тебе за людину не вважає! Робить що хоче! Ти хоч помітив, як вона у нас їсть? Вся скривиться, сидить незадоволена! Жах, а не невістка! Не поважає, не слухається, не цінує твою матір! А вже як зухвальствує по телефону — взагалі немислимо!… …Юля з Ігорем у шлюбі вже майже три роки. Вони жили в квартирі Ігоря. Він оформив її в іпотеку майже відразу після того, як з’їхав від батьків. Рішення було просте: з матір’ю жити було нестерпно навіть рідному синові, а значить — пора дорослішати і шукати собі житло. Юля переїхала до нього відразу після весілля, але з самого початку вони домовилися: квартира — його, іпотечні платежі — теж. Вона не в...

— Мамо, а давай татові зателефонуємо по відеозв’язку? Привітаємо його! — запропонувала старша дочка, дивлячись на Юлю. — Плавда, мамочко! Ми з сестличкою читаємо вілші… А тато нам подалунки з відлядження пливезе, — заплескала в долоні молодша дочка. Діти любили батька і дуже засмутилися, що татко терміново поїхав. Та не просто на вихідні, а в свій день народження! — Так, мої любі, я трохи пізніше зателефоную татові і разом привітаємо його. Зараз він зайнятий, працює… Юля дзвонила чоловікові вже не раз. Але він чомусь не відповідав. І раптом… Телефон ожив. Борис дзвонив по відеозв’язку, що робив вкрай рідко. — Дітки, тато дзвонить сам! Мабуть, почув, що ми хочемо його привітати. Старша дочка схопила телефон швидше за маму і, натиснувши на кнопку «прийняти дзвінок», побачила щось неймовірне і швидко віддала телефон мамі… *** За три дні до того Юля спланувала, як буде святкувати день народження чоловіка. Щороку в свято вона влаштовувала маленький сюрприз. Знала, що він люб...

Марія Олегівна прокинулася о третій годині ночі від того, що на приліжковій тумбочці наполегливо вібрував кнопковий телефон. Вона з подивом протерла очі, не розуміючи, хто може дзвонити їй у такий пізній час, взяла телефон у руки, подивилася на екран і відчула, як швидко прискорюється її пульс. Дзвонив син. — Алло… Дімочко, що сталося?! — злякано запитала Марія Олегівна. — Чому ти дзвониш так пізно? — Мамо, вибач, що розбудив тебе. Просто розумієш, я тут з роботи додому їхав… — плутано почав пояснювати Дмитро, — а потім… Я не знаю, що робити… — Що потім, синку? Говори ж, не мовчи! Чи ти до інфаркту хочеш матір довести? — Загалом, вона тут це… ну лежить на дорозі. Може, ти мені щось порадиш? Я просто вперше з таким стикаюся. Трохи розгубився. Кілька секунд обоє мовчали. — Не зрозуміла… Ти хочеш сказати, що збив людину на дорозі? Вона все…? — з жахом запитала Марія Олегівна і ледь не впустила телефон, бо її руки від хвилювання затремтіли. — Ні, начебто не все, дихає, — відп...

— Стій! Ти куди? — Свєта відчула, як хтось різко схопив її за плече. Вона зупинилася, здригнулася і почала крутити головою на всі боки. Поруч з нею стояв симпатичний чоловік приблизно її віку або трохи старший. — Червоне світло, машини їдуть… — чомусь він почав виправдовуватися. «Дожилась! Вже під машини стала кидатися», — подумала Свєта, але чоловікові сказала: — Дякую, що зупинили, а то я замислилася. — Я так і зрозумів. Будь ласка. У цей момент загорілося зелене світло і люди почали переходити дорогу, а Свєта… Світлана так і залишилася стояти на тротуарі, дивлячись їм услід. Вона бачила, що чоловік ще кілька разів обернувся — мабуть, турбувався про неї, а вона йому помахала рукою. Тому що нічого іншого не придумала зробити. А потім зітхнула, ще раз озирнулася по сторонах і попрямувала до кафе, яке знаходилося неподалік. *** — Свєтка! Що сталося? — через пів години до неї приїхала подруга і сіла навпроти неї. — Нічого особливого, — Свєта посміхнулася і знизала пле...

— Аня, я складу меню, а ти приготуєш, — Валентина Петрівна простягнула список на трьох аркушах. — Я б сама, але руки болять, артрит зовсім замучив. Анна взяла список. Холодні закуски, гаряче, салати, три види десертів. На річницю їх з Дмитром свекруха покликала вісім осіб. Без запиту. — Валентина Петрівна, може, простіше замовити? — Анна підняла голову. — Замовити?! — свекруха сплеснула руками, на яких не було й натяку на артрит. — Що подумають мої подруги? Що ми не вміємо приймати? Ні, Аня, покажи, на що здатна. Анна склала список вчетверо. Потім ще раз. І ще. Маленький квадратик паперу ліг на стіл. — Добре. Покажу… *** Ще рік тому, відразу після РАГСу, Дмитро сказав, що вони поки що поживуть з мамою. Поки що — це виявилося назавжди. Валентина Петрівна, чий чоловік пішов з життя шість років тому, жила одна в трикімнатній квартирі і дуже страждала. Від самотності — ні. Від необхідності готувати і прибирати — так. На другий день після весілля у свекрухи сталася сильна мі...